Між нами, дівчатами, або Чху-Джунський чай

Між нами, дівчатами, або Чху-Джунський чай

Іноді твій принц зовсім поруч.

Просто він ще не знає, що він твій...

Історія заснована на реальних подіях:)

Лежу в лікарні. У відділенні, де більшість пацієнтів — майбутні матусі «на збереженні вагітності».

Ранок починається як зазвичай. Термометри, уколи, сніданок, обхід. Перша половина дня в стаціонарі завжди дуже активна, але сьогодні метушні особливо багато. Медсестри носяться по коридорах, збиваючи одна одну. Лікарі насторожені, таємниче перешіптуються. Після обходу дізнаємося причину — відділення чекає на приїзд якоїсь важливої ​​комісії з міністерства.

У палату заходить нянечка. Жінка близько шістдесяти років. Невисока і кругленька. Медсестри звуть її «тітка Клава», але пацієнтам вона представляється більш солідно: Клавдія Степанівна. Клавдія Степанівна вважає себе найважливішою людиною у відділенні і за будь-якої нагоди командує майбутніми матусями. Вона, ясна річ, краще за них знає, що в їхньому становищі можна, а чого не можна. Але, взагалі-то, молодь нині пішла квола. От за часів Клавдії Степанівни жінки були — ух! Народжували без всяких «декретних відпусток» і без всяких «на збереженні».

— Буду мити двері, — повідомляє вона непривітно і оглядає обсяг майбутніх робіт.

Двері зроблені з матового скла, і це нянечці явно не подобається. От в її часи їх, напевно, робили з такого матеріалу, що — ух!

— А чим це ви зібралися їх мити? — з підозрою запитує Женя.

Женька в нашій палаті старожил. Лежить вже тиждень. Ми з нею встигли міцно здружитися. Знаємо одна про одну все-все-все. Їй тридцять п'ять. Вона викладає у ВНЗ якийсь жахливо складний предмет. Вона кандидат наук. І дуже шанована людина. Їй постійно дзвонять з кафедри. Щось там у них без неї ніяк. А ще вона щаслива. Нескінченно всепоглинаюче життєстверджуюче щаслива — вона чекає на свого первістка.

Клавдія Степанівна дивиться на неї і розмірковує: відповідати, не відповідати. Потім вирішує зглянутися:

— Як чим? Ось, — вона з гордістю демонструє Євгенії широко розрекламований аерозоль для миття скла.

— Ось цим? — Женька обурена.

— Так, не водою ж мені їх мити.

— Ви хочете, щоб моя дитина дихала ось цим? — знову запитує Євгенія.

Тембр її голосу вводить нянечку в ступор. Взагалі-то, командувати тут — її прерогатива. Вона шукає слова, щоб відбити атаку, але не встигає. Женя простими доступними фразами, взятими, мабуть, з власної кандидатської дисертації, пояснює Клавдії Степанівні, наскільки та схибила у виборі засобу.

— Начитаються хитромудрих книжок, — невдоволено фиркає нянечка, але розсудливо вирішує аерозоль в хід не пускати і тре скло вологою серветкою.

Друга моя сусідка по палаті, Ксенія, в цей момент розмовляє по телефону. Вона у нас новенька. Опинилася тут лише вчора. І ми ще не встигли як слід познайомитися, тобто дізнатися одна про одну все-все-все. Але, тим не менше, здогадуюся, що спілкується вона з чоловіком. Він дзвонить їй щонайменше раз на годину.

— Ні, котику, поки не робили, — з удаваною досадою говорить вона в трубку. — Хто зна чому, не знаю. Кажуть, потім.

З попередніх розмов мені відомо, що мова про УЗД. Насправді сусідці зробили це обстеження вже двічі. Чому вона приховує це від чоловіка — загадка.

Ксенія закінчує розмову і звертається до нас.

— Дівчата, сьогодні Максим повинен прийти. Чоловік, — пояснює вона. — Якщо раптом запитає про УЗД, не видавайте, добре?

Звісно, ми не видамо. Але для чого така секретність?

— Розумієте, Макс хоче хлопчика, — пояснює Ксенія. — Всі його родичі хочуть. Дідусі, бабусі, тітки, дядьки. Всі чекають, коли ж УЗД це підтвердить. А у нас дівчинка. Хочу чоловіка якось плавно до цього підготувати.

Ми з розумінням киваємо головами. А Клавдія Степанівна запитує:

— А ким у нас чоловік буде, щоб його плавно готувати? — в інтонації чується: чи гідний він цього.

— Він у мене крутий, — з ніжною посмішкою повідомляє Ксенія.

Що таке «крутий»? Прізвище, рід діяльності чи темперамент?

— У нього свій бізнес, — пояснює сусідка, — успішний.

Отже, все-таки рід діяльності.

Клавдія Степанівна обводить пацієнтку недовірливим поглядом:

— Знаєш, які дружини у крутих? Ноги від вух.

Ну, взагалі-то, Ксенія теж не потвора. Досить симпатична. Може, звісно, не модельної зовнішності, але обличчя живе, веселе і добродушне.

— Знаю, — сміється Ксенія. — А знаєте, як я з ним познайомилася? Це ціла історія.

Ми всі заінтриговані. З азартом і нетерпінням дивимося на неї, готові слухати.

— Я працюю секретарем в нотаріальній конторі на проспекті Космонавтів, — починає Ксенія.

— Це дев’ятиповерховий будинок літерою «Г»? — уточнює нянечка. — Знаю. У мене ж там кума живе. Оце світ тісний!

Женька кидає на Клавдію Степанівну сердитий погляд, щоб не перебивала, і та швидко замовкає.

— Так от, працюю я, працюю, — продовжує сусідка, — і раптом одного разу приходить він, — вона робить багатозначну паузу. — Розумієте, дівчата, щойно його побачила — в грудях защеміло. Відразу зрозуміла: це мій чоловік. У вас таке бувало? Щоб раз — і наповал. Очі ... а ще голос ... До тремтіння. Бувало?

— Кохання з першого погляду? Навіть не знаю, — посміхається Женька. — Ми з моїм в універі три роки поруч пропрацювали, перш ніж один одного помітили.

— Ні, дійсно буває, — авторитетно заявляє Клавдія Степанівна, яка вже п'ять хвилин монотонно тре одне і те ж місце. — Ну і ти що? Обімліла? — запитально дивиться на Ксенію.

— Ні, я вирішила не мліти, — відповідає та. — Мені мліти не було коли — треба було діяти. Макс же прийшов якісь папери завірити, а Петро Іванович, нотаріус наш, як на зло на виїзді був. Думаю, якщо скажу, що нотаріус зможе прийняти тільки години через дві, то клієнт розвернеться і піде. Поїде в іншу контору. А мені конче потрібно хоч трохи часу, щоб встигнути його зачарувати. Я йому: «Сідайте, зараз уточню, коли Петро Іванович звільниться». І як рак, заднім ходом, відступаю в кабінет.