Розділ 8

Після декількох хвилин мовчання, яке порушувалося тільки Владиними затяжками цигарок і шумом вулиці, молоді люди повернулися за стіл до свого сніданку.

- Чим ти займаєшся по життю? – Влада перша розірвала мовчання. – Продовжуєш працювати зі своїм батьком?

- Два роки в мене вже архітектурна компанія. Проектуємо готелі, спа-комплекси, будинки. – не відволікаючись від сирників, сказав Андрій.

- Ти не працюєш з Тарасом? – не переймаючись тим, що не пам’ятає по-батькове підняла на нього очі дівчина. – мені здавалося ти все життя танцюватимеш під його дудку.

- Мені теж так здавалося, - це прозвучало трохи гірко від Городецького. Він відкинувся на спинку стільця, прямо подивившись на дівчину. Сказати чи ні? – В мене був гарний приклад того, що варто думати і жити, керуючись своїми принципами, правилами і бажаннями, - Влада трохи здивовано підняла брови, напевно не зрозумівши натяк.

- Ну краще пізно ніж ніколи. – вона трохи нахилила голову вліво, уважно слідкуючи за  всіма емоціями, які Андрій всіляко намагався приховати за маскою холоду. – Деякі дозволяють, щоб їх життям керували всі кому не лінь, і їх все абсолютно влаштовує. Точніше , їм не подобається свій рівень життя, але брати на себе відповідальність здається їм непідсильним завданням.

- Я був одним з таких, - обережно сказав Андрій, - а в якийсь момент зрозумів, що досить. Можливо, на якомусь емоційному чи підсвідомому рівні , я продовжую згадувати слова батька, але треба час, щоб звикнути керувати своїми думками щиро, так як бажаєш тільки ти.

- Ти звертався до психолога? – прискіпливий погляд. Ох уж це жіноча зацікавленість…

- Ні, я думаю, що справлюсь без допомоги лікаря, - мотнув головою чоловік.

- Психолог не лікар. Він не має медичної освіти , тому не ставить діагнози, - заперечила Влада, - Ти просто розмовляєш з ним, ви шукаєте в твоєму дитинстві, юності певні установки , яких потім позбуваєтесь. Це може зайняти місяці, а то й роки. – Андрій трохи насторожено дивився на Владу. – Але потім ти не передаси ці самі травми і комплекси своїм дітям.

- Ви дівчата дуже любити шастати до цих психологів, - скривився Андрій. Влада намагалася зрозуміти, що так сильно тригернуло його і стало причиною такої відрази до кваліфікованої допомоги. – Не тягніть хоч нас чоловіків плакатися в жилетку комусь. – після цих слів Влада розсміялась , але якось невесело.

- Насправді ти просто заручник вислову , що « чоловіки не плачуть», - дівчина, яка, як раз була молодша за нього, в цей момент дивилася на нього як на недолуге хлоп’я. – весь світ зараз відходить від цього. Ми позбуваємось стереотипів – чоловіки тепер не повинні тягнути мамонта в зубах, переконуючи всіх, що він мисливець, а жінка не зобов’язана кивати болванчиком на все те, що кажуть чоловіки і слухняно стояти коло плити по декілька годин на добу.  

- Я розумію це, Владо, - занадто емоційно сказав Андрій. В очах обох запалилися вогники в очікуванні цікавої дискусії. – Повір ти просто приплітаєш сюди гендерну рівність, а моє небажання звертатися до психолога взагалі не про це.

- Про це повір, - Влада трохи піддалася вперед також підвищивши голос.

- Та ні, - Андрій повторив її рух. – Чому я маю розкривати душу перед незнайомою людиною, якщо це має залишитися в сім’ї? Я можу поділитися про це з коханою чи з братом, але нащо тягнути сюди ще когось? – він розвів руками, показуючи, що не розуміє, чому має пояснювати щось настільки елементарне.

- Тому що психолог – професіонал , Андрію, - Влада вперлася руками в стіл. В її очах виднівся азарт і трохи розчарування, що має такого нерозумного опонента. – Ця людина вміє дистанціюватися від проблеми, вона  розуміє теорію і бачила сотні прикладів на практиці. Вона знає, що робити. А твої кохана чи брат, пробач звичайно, навряд чи розбираються в психології людини і будуть мати об’єктивність стосовно ситуації. Психологи не дають порад, як вчинити, вони просто повертають до тебе ситуацію іншим боком, щоб ти сам міг знайти вихід. А твоє бажання виговоритися ближньому, насправді є проявом або егоїзму, бо ти не хочеш вийти із зони комфорту, або ознакою твоєї ліні, бо ти просто хочеш, щоб тебе пожаліли. – Влада переможно відкинулася на стілець, очікуючи коментаря до всього сказаного вище.

- В мене немає коханої, - чомусь це стало важливим пояснити Владі для Андрія.

- Ти справді вважаєш, що це те, що я бажала почути? – трохи ошарашено запитала, -це зрозуміло, що ти один, бо в цій квартирі немає жіночих речей, та й навряд чи за півтора дня, твоя обранниця ніяк би не з’явилася, навіть, якщо ви не живете разом.

- Я подумаю над тим, що ти сказала, - перескочив з теми на тему Андрій. – Ти сама зверталася до психолога, якщо так добре знаєш, як вони працюють? – обережно запитав Андрій.

- Більшість мого життя мені розказувала наскільки я «не така» , - стримано помітила Влада. – до того моменту, допоки я не ізолювалася від батьків, я постійно чула про свою недолугість. Ти думаєш я би витримала без кваліфікованої допомоги? – гірка усмішка на втомленому обличчі повернула Андрія в сьогоднішню ніч. В ті очі, в яких не було життя, в погляд, який блукав, наче в прострації

-  Як ти витримала все це? - Обережно запитав, - в тому домі не було жодної людини, яка б ставилася до тебе з теплом. Я пам’ятаю, як чув розмови про твою хммм…, скажімо неідеальність для цієї сім’ї. – Городецький уважно роздивлявся дівчину. Він водночас і розумів , і ні, що не підходило Заславським. Влада була симпатична, але для тої родини, радше сказати екзотична. Їм не подобалася її відмінність, але ж це ваша дитина, а не просто якась чужинка.

- Андрію, я була загартована з дитинства, - це прозвучало з повним прийняттям , - Народись я за тих самих умов , але на два століття раніше, впевнена, що мене б просто не випускали б з кімнати, або віддали б на виховання якійсь служниці, щоб була на очах, але не в серці. Мене хотіли переробити , як внутрішньо так і зовнішньо, але як бачиш не вийшло. Напевно, в їх розумінні я б жила набагато легше будучи такою ж черствою і безсердечною, як вони, але не так сталося, як гадалося. – злегка тріумфальна посмішка осяяла її обличчя. – Колись ти сказав мені, що зручність це не про любов. Я зрозуміла це не одразу, Городецький, але після повного усвідомлення цієї фрази, мене відвернуло від них. – вона подивилася прямо, не соромлячись зізнатися в чомусь настільки особистому. – Новим знайомим, я кажу, що в мене нікого немає, бо по суті так і є. Якійсь кровні родичі з яким мене пов’язує спільне прізвище не мають для мене значення. Вони давно відмовилися від мене, і єдине, про що я шкодую, що не змогла зробити це в той самий час, що й вони. Бо був період, який я жила в надіях, що мене зможуть прийняти і полюбити у власному домі, - Влада закінчила і глянула в очікуванні якоїсь реакції.