Розділ 7

Наш час, ранок.

Андрій прокинувся достатньо рано, спочатку навіть не згадавши все те, що сталося вночі. Глянув на годинник, який показував восьму і прислухався до звуків в квартирі. Було абсолютно тихо, що в принципі не дивно, навряд чи одна гостя могла б створити багато шуму. Городецький піднявся, вдів футболку і вийшов з кімнати – в вітальні і кухні Влади не було. Сумніви закралися в його голову, що та мала могла просто піти, щоб нічого не розповідати, Андрій постукав в двері її кімнати, звичайно йому ніхто не відповів, а гості там не було. Що ж… спочатку, він сходить в душ, а потім вирішить, як вчинити – чи треба шукати ту, яка так відверто показує, що не хоче з ним ніяк контактувати?

Андрій злився , для нього ця емоція була доволі рідкою, бо в усіх негативних ситуація, він одразу намагався трансформувати її в дії для подальшого вирішення проблеми. Не було різниці – це про бізнес чи про стосунки з людьми. А Влада… вона ніяк не підходила до жодної з його системи координат. Занадто емоційна і непередбачувана. Андрій був іншим, йому важко було зрозуміти імпульсивність людей, апломб з яким вони часто чинять безліч речей, любов до маніпуляцій, якщо це торкається близьких людей. За це його часто називали непробиваємим, дубовим, скупим на емоції. Йому важко було пояснити комусь, що складно, коли майже все життя ти дієш виключно в інтересах впливового батька, що розказує про твої обов’язки виключно з «добрих» намірів, різко трансформувати свої думки і вчинки, навчитися мислити вільно, не боятися зійти із запланованого курсу. Саме тому Андрій і не намагався. Чоловік в силу професії, повинен був заводити нові знайомства, але пускати когось в близьке коло не поспішав. В нього не було друзів – від тих, які заводив йому батько, Андрій відмовився одразу, а довіряти комусь, вчитися наново це робити було для нього чимось з роду фантастики. Так і вийшло , що в 27 єдиною близькою людиною був брат, хоча й той не знав про всі упередження, що точилися всередині Городецького. Можливо, Михайло й так його розумів, бо сам виріс в тій самій атмосфері, хай на нього тиск з боку батька був менший.

Андрій вийшов з душу, витираючи голову рушником. Сенсу іти на кухню не було, треба одягатися і чи іти в магазин, чи замовляти доставку. Поки він хвилину роздумував над цим питанням, в замковій щілині повернувся ключ і двері відчинилися. Влада трохи незграбно , підняли з підлоги пакет з логотипом відомого в Києві закладу, в іншій руці вона тримала підставку з двома великими  стаканчиками кави.

- В вас напрочуд занудні охоронці. – почала дівчина трохи обурено, з претензією вигнувши одну бров, - так я як я не живу в цьому комплексі, мені треба було виходити до їх будки із шлагбаумом, щоб забрати замовлення. Бачте, вони не пустять незрозуміло до кого кур’єра. Але завдяки цьому, я купила каву в кав’ярні  в сусідньому будинку, бо пити твій жахливий бергамотний чай неможливо. Сенс мати кавомашину і не мати капсул в домі? – за пів хвилини на Андрія вилилося стільки інформації, що пару секунд він просто оторопіло дивився на неї.

- Капсули закінчилися, а я не встиг купити, - автоматично відповів на останнє запитання, але в нього склалося відчуття, що це він в гостях,- Добрий ранок, Владо.

-тДобрий , Андрію, - дівчина кивнула, - пішли снідати, я голодна. Ти любиш сирники з «Хлібного»? – Влада пішла на кухню, намагаючись не впустити каву.

- Я думав ти втекла, - Андрій облокотився на стіл, поки Влада викладала замовлення з пакету.

- Думаєш, я на стільки невихована, що не сказала б дякую? – дівчина кинула на нього трохи глузливий погляд.

- Мені здалось, що ти б пожертвувала своїм добрим іменем вихованої особи, заради того, щоб нічого не пояснювати. – Андрій хмикнув, підтримавши її настрій. – і я люблю сирники.

-Чудово. Тут є ще круасан з шоколадом і солоний сандвіч, забула з чим. – Влада відійшла від кухонного острівця і порилася в шухлядах в пошуку виделок. Ну прямо господинька.

- Дивлюсь, тобі сподобалась ця квартира, якщо ти знаєш , що чай саме з бергамотом і де лежать виделки. – хмикнув Андрій, сівши за стійку.

- Просто ти занадто довго спиш. – вона знизила плечима. – Яку каву ти любиш? Я взяла на свій смак, - дівчина посунула один із стаканчиків в його бік. – Капучіно.

- Дякую, - Андрій кивнув , скуштувавши,- Ммм, те, що треба.  – декілька секунд вони дивилися один на одного. Андрій помітив, що хоч сьогодні у Влади живий погляд, але вона все одно дуже стомлена. Бліда, з темними тінями під очима. – ти не розкажеш, що вчора сталося? – обережно спитав Андрій, Влада перевела погляд з тарілки на нього.

- В твоїй квартирі є балкон? – неочікуване питання.

- Вчора сталося, щось таке, що після питання про це ти захотіла стрибнути з дванадцятого поверху? – Андрій і сам весь підібрався.

- Що? – Влада перепитала, бо їй здалося , що вона погано почула. Зрозумівши, що слух її не підвів, вона пирснула. – Я люблю курити під каву. Повір, за своє життя , я звикла до розчарувань в людях, тому хоч кожне вдаряє так само сильно як і перше, але я навчилася абстрагуватися. – дівчина підбирала слова обережно і хоч це звучало щиро, але щось підказувало Андрієві, що це повна брехня. І те розчарування, що сталося вчора, відобразилося на ній сильніше ніж вона вдає.

- Вікна на кухні відкриваються, ти можеш курити тут , - Андрій сам піднявся і навстіж відчинив створки вікон. Влада посміхнулася кутиками губ, дістала з кишені цигарки, підпалила і затягнулася, трохи примруживши очі, вдивляючись в даль.

- Тут гарні заходи сонця? – спитала дівчина, злегка повернувши голову. Йому захотілося її намалювати. Отаку -  в профіль, з сигаретою і скуйовдженим волоссям. Правда, світло було не те. Тут потрібен би був той самий захід сонця про який вона говорила.

- Напевно так, - Андрій злегка нахилив голову, наче згадуючи. – Я живу тут більше року, але дуже рідко потрапляв на заходи сонця. Або робота, або просто небажання бути в цьому місці.