Розділ 5

Наш час

Молоді люди піднімалися в ліфті мовчки, не кидаючи один на одного жодних поглядів. Стрілки годинника наближалися до третьої ночі, тому всі сили були вже вичерпані. Кабіна ліфту зупинилася і Андрій жестом пропустив Владу вперед, дівчина трохи притормозила на сходовому майданчику, не знаючи в напрямку якої квартири рухатися.

- Сюди, - хриплим голосом сказав Городецький, дістаючи зв’язку ключів. – Прошу, -  відчинив двері, запрошуючи. Влада завмерла на декілька секунд і затримала погляд на його постаті. Андрій був симпатичним, але в ньому не було ніякої  брутальної краси, яка їй так подобалась в інших чоловіках, його зовнішність була якась хм…. вишукана, наче не з цього часу. Він чимось нагадував їй представника української інтелігенції минулого століття, тоді, коли в розпалі була революція, створення УНР і відродження української незалежності. Юнак був схожий на студента київської «могилянки», який би мав гуляти Подолом, курячи сигарету і обговорюючи щось з такими самим студентами. Його стиль, його постава, поведінка, не були характерними для сучасних чоловіків, з якими їй доводилося зустрічатися по життю. В Андрієві не було тої нахабності, самовпевненості, він не кидав іронічні жарти в її бік, не намагався очарувати її, не корчив з себе «рішалу» або альфа-самця. Дівчина зрозуміла це не тільки по їх сьогоднішній  зустрічі, вона згадувала того хлопця, якого знала багато років тому і розуміла, що Андрій завжди був … інтелігентом?

- Владо, заходь будь ласка. Я не дам тобі ночувати на вулиці, якщо ти навіть передумала,- ніякого наказного тону, просто спокійна констатація факту, яка була при цьому не менш впевненою.

Влада опустила голову і ввійшла в квартиру, подумавши, що більш поміркує над тим , який він цей Городецький, трохи пізніше. Апартаменти були звичайною трьохкімнатною квартирою з світлим сучасним ремонтом, бездоганно чистою. Ні, вони не виглядали необжитими чи незатишними, навпаки , складалося відчуття, що тут живе педант або перфекціоніст. Можливо, так і було, але Влада не знала Андрія добре, вона була просто його знайомою з минулого.

- Ось тут ванна, зараз я дам тобі рушники, а постільна білизна в спальні для гостей чиста, - Андрій дістав з шафи рушники,- в ванній кімнаті є нові засоби гігієни в шухляді. Тобі дати якийсь одяг? – кинув на неї швидкий погляд. – Можу запропонувати тільки свою футболку і піжамні штані, жіночого одягу тут немає.

- Так, я буду вдячна, - дівчина кивнула, не замислюючись про те, що це виглядатиме  трохи двояко. Влада була на ногах з шостої ранку, тому на думки про такі дрібниці в неї просто не було сил.

Поки вона була в душі, бо хотілося хоч якось зняти втому і моральний біль, що відчувала через всі сьогоднішні події, Андрій на кухні робив собі чай, як він і думав їстівного нічого не було. До цього він їздив на тиждень до Львова з робочими питаннями, повернувся два дні тому і забігався настільки, що просто не встиг зайти в магазин. Чоловік намагався раціонально підходити до купівлі і продуктів і всього іншого, бо слідкував за екологічною ситуацією, як в країні , так і с світі, і розумів, що надлишок в придбанні будь-чого призведе до спустошення ресурсів.

- Дякую, що прихистив мене. На вулиці б справді було незатишно,- його оговтав жіночий голос. Андрій підняв погляд на Владу з рушником на голові і в його піжамному комплекті. Її очі чомусь були червоні , наче вона плакала. Цей факт здивував його, бо сльози – поняття, що було несумісне з версією тої дівчини, яку він колись знав.

- В мене немає нічого їстівного, - Андрій вирішив не загострювати увагу на її настрої. Він знав, що вона зрозуміла те, що він помітив заплакані очі, але чоловік був впевнений, що не треба зараз підкреслювати її слабкість і незібраність. На його думку, сльози , сум , розпач – такі самі емоції, як сміх і впевненість, але Андрію здавалося, що ця дівчина не розділила б його думку.  – Тому якщо голодна, то йди спати, бо сил їхати в магазин в мене немає. – він розтер долонями обличчя, подумавши, що сам знехтує душем і одразу завалиться спати.

- Я хотіла побажати доброї ночі, - вона легко посміхнулася, так само ігноруючи трохи заплакане обличчя. – я пам’ятаю, де гостьова спальня. На добраніч.

- І тобі, - Андрій кивнув, вони подивилися один на одного декілька секунд, після чого Влада розвернулася і пішла. Андрій недовго подивився їй в слід і пішов в душ, сил про щось думати не було. « Завтра, все завтра.» - подумав він, « якщо , звичайно, це дівча не збіжить, бо не захочить розповідати правду.»

Влада лежала в ліжку, закутавшись в ковдру і відкинувши з волосся рушник, дозволивши тому сохти самостійно. Звичайно, завтра на голові буде гніздо, але шукати фен - для неї бачилося божевільню ідеєю. Сон не йшов , не зважаючи на неймовірну втому. Дівчина вирішила подумати про Городецького. Вона не могла згадати, коли вперше побачила його, напевно колись в дитинстві. Їхні батьки товаришували до певного часу, ходили один до одного в гості. Правда батьки рідко брали Владу кудись з собою, по-перше дівчинка не завжди добре там себе вела, по-друге, слід додати, що вона сама не любила всі ці заходити і мамі з татом легше було погодитися і не брати її нікуди, ніж вислуховувати істерики, а по-третє …Що ж , в них було двоє ідеальних дітей, яких можна було б без сорому і проблем показати публіці, тому всі бажання Влади не брати її кудись майже завжди виконувалися. Коли зустрічі були в їх домі, в них не було іншого виходу, як просити вдягти доньку пристойні «дівочі» речі і по декілька днів вести бесіди стосовно її поведінки. В підлітковому віці Заславська знайшла собі компанію однодумців, ті, які так само сильно любили тварин, природу і ненавиділи несправедливість, тому вона просто ігнорувала всі візити і батьків, і гостей.

Перша її згадка про Городецького датується днем народження Заславського-старшого. Дівчина пам’ятала, що проплакала тоді цілий день, бо їй вкотре не дозволили взяти кошеня до себе. Вона не розуміла, чому , якщо в них такий великий будинок і  є гроші, батьки забороняють їй піклуватися про малечу. В її знайомих дітей були набагато менші квартири, а мами не ходили постійно на шопінг і не їздили відпочивати ледь не кожен місяць, як її до прикладу, але в тих живуть і котики, і собачки. Вже потім, в свідомому віці, Влада зрозуміла, що хоч на рахунках її родини були величезні суми, вони були бідними. Душевно бідними і обмеженими. В її батьків, в брата, сестри, не було співчуття до інших, вони не хотіли допомагати тим, кому в житті пощастило набагато менше, після всіх тих махінацій, що прокручував батько, вони легко користувалися нечесно заробленими грошима, не думаючи , про совість і мораль.