Розділ 3

Наші дні, та сама заправка

Андрій вилетів за дівчиною, яка вже відійшла на кілька метрів від входу. Вона трохи зсутулилася, розірвала упаковку сигарет, дістала цигарку і стиснула губами. Влада хлопнула пару разів себе по кишенях і роздратовано видихнула, напевно , зрозумівши, що не має запальнички.

- Не варто курити на заправці. – сказав спокійно Андрій, хоча всередині все колотило, серце билося на шаленій швидкості, а гіркота від побаченого поступово  заполонило його всього. Він не вірив , що бачить Владу. Таку пусту, безлику, сіру Владу. Дівчину, яка раніше нагадувало стихійне лихо, при цьому незрозуміло яке – чи то вогонь, що запалював все навкруги , і завжди був в її очах, чи то вітер, скоріш торнадо, яке вона приносила за собою, що було в кожному її русі, в її волоссі, в її мові. Ця дівчинка завжди знала , що сказати. Батько Андрія, завжди казав про неї : «Такій палець до рота не клади, відкусить всю руку, а потім ще й зухвало усміхнеться.» - Можливо всі й до біса стомлені, але взлетіти на вітер не хотілося б.- чоловік підійшов до неї. Влада тільки злегка нахмурила брови, ніби намагаючись зрозуміти його слова.

- Так, ти прав,- сказало хрипло. Сховала сигарети в кишеню, - все одно немає запальнички. – вона розвернулася і просто пішла. Андрію це почало набридати.

- Почекай,- він схопив її за  одну руку і розвернув до себе. - Щось сталося? Ти дуже дивна,- він намагався впіймати її погляд і подивитися на зіниці. Може вона обкурена чимось набагато серйознішим за цигарки, або ще гірше… Думати далі не хотілося, точніше було просто страшно. Що йому робити, якщо вона наркоманка? Просто відпустити не дозволить совість, а з родиною, наскільки він розумів контакт в неї так і не був налагоджен.

В цей час дівчина просто хмикнула і спробувала звільнити руку від міцної хватки чоловіка. Ніби вперше сфокусувала погляд і оглянула його. Високий, набагато вищий за неї, хоча з її зростом це було не складно. Стрункий, навіть худощавий , певно так само не сильно полюбляє тягати це довбане залізо в залі, обличчя худе , з високими вилицями і лобом, довгим носом з горбинкою і прищуреними, незрозуміло, через час доби, якого кольору очима. Виголені скроні , а інше волосся, яке залишилось спереду було зібрано в хвостик. Андрій мовчав поки вона розглядала його.

- Сталося багато чого…- вона зам’ялась, намагаючись згадати.

- Андрій, - підказав.

- Андрію,- додала,- але то не твої проблеми. – вона хотіла сказати « не твоя справа», але не захотіла хамити. Точніше , не захотіла потім слухати продовження. Всі ці бла-бла-бла, на які зараз не мала сил відповідати.

- Тобі дуже погано, я бачу це,- спробував знову Городецький.

- Від твоїх розмов мені не стане легше. – видихнула. Ну, хоча б зізналася в тому, що все не ок. – В тебе є запальничка чи сірники? Хочеться курити. 

- В машині є,- він вирішив не нагадувати їй, що вони стоять майже поряд з місцем, де вона може добути їх без його допомоги. Вона пішла на контакт  і це радувало Андрія. Він не міг відповісти на питання, яке ставив сам собі « навіщо?» . Навіщо лізе, нав’язується, набридає. Бо він явно їй не потрібен. Але не міг. Просто  не розумів, як це можна не зробити зараз. Не побути поряд, коли людині дуже погано. – Хочеш я підвезу тебе додому?

- Додому?- вона здивовано відкрила очі, а потім гірко посміхнулася,- в мене немає дому. – потім вона перевела погляд на заправку, - Їдь, Андрію, куди тобі треба. А я піду куплю собі цю довбану запальничку. Вона вирвалась з його напів обіймів і пішла в бік входу. Андрій вже нічого не розумів. Він труснув головою, щоб зігнати залишки сну і попрямував до свого автомобіля, не зводячи погляду з дверей. Заведе машину, посадить в неї Владу, хоч силою, йому начхати і розпитає, що сталося. Бо немає сил чекати, коли вона хоч якось піде на контакт.

Він зробив , як планував, і під’їхав як раз в той момент, коли Влада вийшла з будівлі. Відчинив перед нею, перегнувшись через сидіння:

- Сідай, розкажеш, що сталося і я відвезу тебе куди треба. – вона подивилась на його трохи холодно, як на набридливу дитину, з якою попросили посидіти сусіди.

- Мені не вистачить не те, що ночі, а місяця , щоб розказати про все, що сталося, - і о диво! Це дівча сіло не переднє сидіння і легко причинило двері, потім відкрило вікно і не запитуючи закурило сигарету, відкинувшись на спинку сидіння. Андрій не те, що здивувало таке нахабство, навпаки, в таких діях, він наче вловив марево тої самої Влади, якій було плювати на дискомфорт інших, якщо звичайно він не торкався знедолених.

- Їдь куди тобі треба, - сказала тихо і знову затягнулася. Їй личила сигарета, так само як і тату, наче була частиною амплуа цієї дівчини. Андрію аж самому захотілося закурити, вдихнути цей їдкий дим,  щоб той зашкрябав горло і теплом розгорнувся в легенях, щоб трохи затуманив мозок. Так ставалося завжди, коли він довго не смалив. Перша затяжка сигарети, як і перший ковток кави були найбільш багатогранними в його розуміння. – Висадиш мене будь-де. Мені немає куди йти.

- Ти здуріла?- Городецький не стримався. - На дворі ніч. Тобі пощастить, якщо тебе просто пограбують, а не щось гірше.

- В мене немає, що красти. – здавалося вона його не чує. Затушила цигарку об пустий стаканчик з-під кави, що залишився з обіду, і туди ж закинула недопалок. Еко-активістка, блін. В неї завжди були свої власні нормальності і правила. Свої поняття, закони , по яким вона жила. Дівчина закурила нову, прикрила очі і сильно здавила їх пальцями, ніби намагаючись взяти себе в руки.

- Ти можеш заночувати в мене. – він не зрозумів , коли встиг це сказати. Не почати допитуватися, не пропонувати відвезти до батьків чи друзів , а просто залишитися в нього.

- Я не буду з тобою спати,- ніби вперше побачила в ньому чоловіка , сказала нахмурившись.

- Ти божевільна? – він посміхнувся. – я запропонував тобі дах над головою, а не місце піді мною. Ти дитина, а я не збоченець.