Епілог

Епілог
Минуло п’ять років. Університет жив своїм звичайним життям, але історія Максима і Міри залишила в ньому незгладимий слід.

Міра закінчила навчання з відзнакою і тепер працювала в науково-дослідному центрі, продовжуючи займатися фізикою разом із Максимом. Її відданість і знання зробили її одним із провідних спеціалістів молодого покоління.

Максим залишався ректором, але тепер його репутація була ще сильнішою. Він став прикладом для багатьох студентів і викладачів, довівши, що справжні почуття і відданість справі можуть співіснувати.

Ранок у їхньому домі

У невеликому, але затишному будинку на околиці міста Міра готувала сніданок. Її обручка блищала на пальці, нагадуючи про день, коли Максим зробив їй пропозицію.

У кімнату зайшов Максим із маленькою дівчинкою на руках. Вона була копією Міри — такі ж карі очі й темне волосся.

— Мамо, тато каже, що я теж буду фізиком! — заявила дівчинка, усміхаючись.

Міра засміялася, дивлячись на Максима.

— Ти вже встиг налаштувати нашу доньку на серйозні справи?

— Ніколи не зарано починати, — жартома відповів він, обіймаючи її.

Повернення до університету

Час від часу Максим і Міра приходили до університету, де їх завжди зустрічали тепло. Їхня історія стала натхненням для багатьох студентів, які часто підходили до них із питаннями про науку чи просто дякували за приклад сміливості.

Одного разу, під час урочистої події в університеті, ректор-викладач і його колишня студентка виступили перед студентами.

— Головне, що я хочу сказати, — звернулася Міра до молоді, — це завжди залишатися чесними із собою. Не бійтеся боротися за те, що для вас важливо.

Максим доповнив її: 

— І пам’ятайте, що жодні обставини не можуть зруйнувати того, що побудоване на любові й довірі.

Зала вибухнула оплесками.

Життя продовжується

Максим і Міра жили щасливим і наповненим життям. Їхня історія стала не лише прикладом сили любові, але й нагадуванням про те, що навіть найбільші виклики можна подолати разом.

Їхня донька підростала, мріючи колись піти слідами батьків, а їхня любов залишалася такою ж сильною, як і в той день, коли вони вперше зрозуміли, що не можуть жити один без одного.

Кінець