4

Глава 4: Більше, ніж викладач
Минув місяць з початку роботи над проєктом, і за цей час між Мірою та Максимом утворився особливий зв’язок. Він залишався професійним, але іноді вона ловила себе на думці, що його теплі погляди тривали довше, ніж могли б.

Одного дня Міра вирішила залишитися в лабораторії після занять, щоб допрацювати свою частину завдання. Максим прийшов пізніше, коли аудиторія вже спорожніла.

— Ви не втомилися? — запитав він, помітивши її біля комп’ютера.

— Ні, я хочу завершити розрахунки, щоб не відставати, — відповіла вона, не відриваючи погляду від екрану.

— Міра, ви вже зробили більше, ніж достатньо. Ваша праця помітна, — сказав він, підходячи ближче.

Міра підняла голову. Його голос звучав м’яко, але в ньому відчувалася якась глибина, яку вона не могла пояснити.

— Просто хочу довести собі, що можу бути кращою, — зізналася вона.

Максим на мить замовк, наче обдумуючи її слова.

— Я розумію вас, як ніхто інший. Колись я теж намагався довести, що заслуговую на своє місце, попри те, звідки я родом, — несподівано сказав він.

Міра здивовано подивилася на нього. 

— Але ж ви з багатої сім’ї… — обережно промовила вона.

— Це не завжди перевага. Часто від тебе очікують більше, ніж ти готовий дати. А помилки тобі не прощають, — він зітхнув, його голос став більш тихим. — Але головне — не зупинятися. І ви це чудово розумієте.

Міра опустила погляд. Їй здавалося, що він розуміє її краще за інших.

— Знаєте, — раптом додав Максим, — я бачу у вас не лише здібності, а й велике бажання розкрити свій потенціал. Це захоплює.

Її серце затріпотіло від цих слів, але вона швидко зібралася.

— Дякую вам. Але це завдяки вашій підтримці, — тихо сказала вона.

— Міра, ви заслуговуєте всього, чого прагнете. Не бійтеся вірити в себе, — він усміхнувся, і цей момент здавався їй безмежно теплим.

Вони повернулися до роботи, але Міра вже не могла зосередитися. Їй здавалося, що Максим бачить у ній щось більше, ніж просто студентку.