3

Глава 3: Спільний проєкт
Минуло кілька тижнів, і Міра поступово звикла до нового життя в університеті. Щоранку вона поспішала на лекції Максима Олександровича, який дедалі більше захоплював її своїм знанням і ставленням до студентів. Його харизма та легкість у спілкуванні викликали у неї захоплення, яке вона старанно приховувала навіть від себе самої.

Одного дня Максим оголосив про старт нового університетського проєкту, у межах якого студенти могли працювати над створенням експериментальної установки.

— Ми оберемо кілька студентів для участі. Якщо у вас є ідеї — сміливо подавайте заявки, — сказав він, проводячи поглядом аудиторію.

Міра вирішила ризикнути. Вона завжди мріяла про щось більше, ніж просто лекції й семінари, а цей проєкт здавався ідеальною можливістю довести собі, що вона здатна на більше.

Через кілька днів її прізвище з’явилося у списку учасників. Вона була здивована й радісна водночас, але не могла уявити, що буде працювати в безпосередній близькості з Максимом.

Перша зустріч у лабораторії

Коли Міра зайшла до лабораторії, там вже був Максим. Він стояв біля дошки, креслячи якісь схеми, і навіть не помітив її одразу.

— Доброго дня, — привіталась вона, намагаючись не видати хвилювання.

Максим повернувся й усміхнувся.

— А, Міро, заходьте. Сподіваюсь, ви готові до складної, але цікавої роботи?

— Так, я дуже стараюсь, — відповіла вона, відчуваючи, як її голос злегка тремтить.

Вони почали обговорювати проєкт. Максим детально пояснював її завдання, а Міра уважно слухала, записуючи кожне його слово. Здавалося, що між ними поступово зникала дистанція "викладач-студент".

Кілька годин роботи пролетіли непомітно. Коли Міра збиралась іти, Максим зупинив її.

— Знаєте, ви сьогодні зробили великий крок. У вас справді є талант, — сказав він, дивлячись на неї з легким теплом у очах.

Міра розгубилася, але все ж таки відповіла:

— Дякую. Але я вважаю, що це завдяки вашій підтримці.

— Підтримка потрібна лише тим, хто готовий працювати. А ви — саме така, — сказав він і відвернувся до своїх паперів.

Міра вийшла з лабораторії із відчуттям, що їхнє спілкування стало для неї важливішим, ніж вона могла уявити.