Розділ 20

Спалах…Гальма…Страх…Биття серця…

Говорять, у кожної людини настає момент, коли у неї все життя перед очима пробігає, мов кадри з фільму, що надто швидко змінюються. Саме такий «фільм» я побачила у цей момент.

Сповільнена сцена: удар, падіння, пакети у різні сторони. Я впала на бік, вдарилася головою. Що дивно, я не втратила свідомість, але все, що відбувалося далі, було наче у тумані. Не знаю, скільки пройшло часу: може хвилина чи 30 секунд, але мені здалося, що вічність, поки до мене хтось підбіг. Перед очима плило, але за силуетом я змогла зрозуміти, що то хлопець. Він щось говорив, але у моїх вухах все відбивалося дзенькотом. Я нічого не могла сказати чи поворушитися. Єдине, що я усвідомлювала, що мене збило авто, я травмована, я у чужому місті і, що найбільше привертало мою увагу на ту секунду, щось тепле текло по шиї.

Через мить я зрозуміла, що мене підняли і кудись несуть. Так як після того, як мене кудись поклали, заревів мотор автомобіля, то мене кудись везли. Куди – не зрозуміло, і від цього ставало ще страшніше.

*******

Михайло

«Як же мене дістали мої одногрупники! Як можна бути такими дурними та недалекоглядними? Ну як??» -від злості мене просто розривало і я нервово зжав кермо.

Я стояв на стоянці біля університету, точніше сидів у своєму автомобілі. Здавалось, з моїх очей зараз посипляться іскри. Справа у тому, що мої «унікуми» вирішили пранканути викладачку, яку, м’яко кажучи, всі недолюблюють. Марія Василівна, як людина, просто жахлива, примхлива, самовпевнена і злісна, але як педагог – чудовий спеціаліст у своїй галуззі. Жарти бувають різні: після деяких сміються всі – і винуватці і «жертва». Але у більшості випадків сміється тільки одна сторона, а жертва отримує моральну, ба більше, фізичну травму.

«Де були їхні мізки? Це стадо і на день залишити не можна. Не те що на тиждень», - знову злився я і почав ще й себе звинувачувати. Я мав важливу поїдку, пов’язану з сімейними справами, а вони ТАКЕ встигли начудити.

Ці «генії» спромоглися зробити так, що і вони не сміялися, і Марія Василівна отримала травму. У неї є звичка: коли починає пояснювати матеріал, то завжди спитається і присідає на край столу. Мої ж одногрупники вирішили на цьому зіграти: вони викрутили декілька саморізів так, що кришка столу ледь тримала. І коли під час пари вони, як завжди, присіла на край, то одразу впала та ще їй по голові і по обличчю сильно стукнуло кришкою столу. Загалом, кінцеве видовище не з приємних: розбиті голова і губа, зламаний ніс, черепно-мозкова травма і тд.

Погіршило цю ситуацію ще те, що один деб… не надто розумна людина виклала відео з пранком на YouTube, бо тепер цим зацікавилось не тільки керівництво університету, а й представники департаменту освіти. Тепер на університет чекають перевірки всього, що тільки можна.

Здавалося б, а я тут до чого, але все не так просто. Тепер проблеми у всієї групи, навіть тих, кого не було. Щоб усьому «веселому сімейству» краще запам’яталося, що так не можна, то нас змусили прибирати все захаращений старий корпус, де заняття не проводять, бо він в аварійному стані. Нам сказали, що він має блищати і починати ми маємо негайно.

«Твою ж …Через цих ідіотів, і мене припахали, а в мене якраз важливі зустрічі на цьому тижні», - ці думки просто вихором крутилися у голові і я просто закипав. Мить і заревів мотор і на величезній швидкості машина зірвалася з місця. Зазвичай я надзвичайно уважний і обережний водій, хоча це ніколи не заважало мені перевищувати швидкість, адже я на 100% впевнений у своєму керуванні та автомобілі.

Я дві години мотався по місту, трішки охолонув, вирішив направитися додому через тихий район. Я трішки скинув швидкість, але все одно їхав вихором.

І ту здійснився мій найбільший страх: на дорогу неочікувано вибігла дівчина. Я намагався затормозити, але все марно – надто великою була початкова швидкість. Та й дівчина ніби й не помічала, що на неї їде автомобіль, щось шукала у сумці, а потім різко підняла голову і завмерла. Далі все ніби у фільмі: все сповільнилось і відбувалось так, що кожен нейрон у мозку запам’ятав це дійство. Удар, дівчина падає, автомобіль все-таки гальмує, її пакети летять у різні боки – все відбилося у моїй пам’яті.

Вона лежить, наче у свідомості, але не рухається. Це лякає! Вибіг з автомобіля, почав говорити до неї, але вона не відповідала. Погляд був затуманений, нерозуміючий, що відбувається. Я помітив, що у неї розбита голова, адже тонка цівочка крові стікала по її шиї. «Така симпатична дівчина», - мельком подумав я. Потім зрозумів, що викликати бригаду швидкої допомоги – марна справа. Краще одразу везти її до мого друга і порадника Матвія, який працює у приватній лікарні. Я взяв її на руки, відніс у машину та поклав на заднє сидіння. Потім, обережно, повіз її у лікарню.

*******

Белль

Я розплющила очі. Довкола все біле, пахне ліками. Я не могла ніяк утямити, де я. Потім згадала спалах, звук гальмування автомобіля. «Я у лікарні», - нарешті до мене дійшло, і на підтвердження моїх думок у палату зайшла медсестра.

- Доброго ранку, сонце! Як почуваєшся? – привітно запитала вона і посміхнулася.

- Я..я..У мене крутиться голова і жахлива слабкість, - ледь відповіла я.

- Голова болить від того, що ти вчора нею сильно вдарилася, а слабкість – наслідок дії препарату. Я зараз покличу лікаря.

Вона вийшла, залишивши мене одну. Зараз у мене було тільки два питання: як швидко мене випишуть і як про аварію розказати батькам. Звісно, перше питання було важливіше і відповідь на нього зможе дати лікар, то на друге – було навіть страшно подумати. Я поки що вирішила не говорити їм нічого, тим більше, я ніяк не могла відшукати поглядом свої речі.

Через декілька хвилин у палату зайшов лікар. Вусань (я одразу його так назвала, бо його сиві вуса одразу привертали увагу) посміхнувся і сказав: