Розділ 19

Прийшла весна...Але Пані Зима не поспішала йти у відпустку, щоб вступити дорогу Красуні-Весні. На вулиці де-не-де лежав сніг, а зранку ще червонів носик на морозі.
Життя текло, мов ті струмки, що напувають землю. У цей час стає легше дихати, хочеться гуляти та закохуватися.
Але чомусь мені не стало легше. Початок весни означав, що незабаром будуть екзамени, від яких залежить дуже багато. Якщо я вдало складу іспити, то переді мною відкриються нові можливості, наприклад, вступ до престижного університету.
Та й з коханням все не просто. Після 14 лютого Саша і я майже не спілкувалися, і це мене надзвичайно засмучувало. Я часто обіймаю ведмедика, якого він мені подарував, а частину троянд я змогла посадити у горщики, щоб вони пустили корінчики і тішили мене щодня. Ми тільки іноді обмінюємся декількома фразами у месенджері на кшталт «привіт – як справи – добре – а ти як - норм».

*******

Батьки зробили мені неймовірно крутий подарунок напередодні 8 березня – ТИЖНЕВА ПОЇЗДКА У ЛЬВІВ. Урааа!
Це саме те, що мені потрібно, адже від проблем треба хоч іноді відпочивати. Та ще одну відпускають, бо довіряють та хочуть, щоб я почала звикати до самостійного життя, адже незабаром я покину родинне гніздечко і почнуться студентські будні.
7 березня я вже стояла на пероні і чекала на потяг. Поруч стояли батьки, Вікі, Марі, Ельза, Кіра з Деном, не було тільки Алекса, хоча я написала йому коротке повідомлення про час відбуття і загалом про подорож. Схоже, він дуже сильно образився, що навіть вирішив мене не проводжати. Не біда! Поруч зі мною були мої вірні друзі.
Ось вдалині видно потяг, всі на платформі починають метушитися. Я по черзі зі всіма прощаюся і обіймаюся. Мені з одного боку гірко, адже я буду за ними сумувати, а з другого – я в очікуванні пригод, нових емоцій, а можливо і знайомств. Я ніколи не була у Львові, але багато чула про його неймовірно красиву архітектуру, теплу атмосферу та щирих і привітних людей. У мене вже були грандіозні плани на цей тиждень.

*******

Протягом поїздки у поїзді нічого особливого не сталося. На щастя, мені трапилися адекватні сусіди: літня пара і жіночка років тридцяти. Я зайняла верхню полицю, протягом поїздки читала нову книгу, від якої неможливо було відірватися. На одній із станцій я зателефонувала батькам, щоб повідомити, що зі мною все добре. Вони сказали, що вже сумують і побажали солодких снів (більша частина шляху вночі).

*******

Вранці я прокинулася від крику провідниці, яка горланила, що ми скоро прибуваємо у Львів. Я привела себе у порядок (на скільки це було можлива).
Поїзд зупинився. З нього почали висипатися люди. Когось на пероні зустрічали друзі, когось – друга половинка. Ще миліше, коли ціла делегація зустрічає одну дорогу людину.
На вокзалі завжди така метушня, а люди, ніби мурашки: кожна поспішає у своїх справах. А я, навпаки, спокійненько вийшла на перон, взяла валізу і пішла на вихід. Там зловила таксі і сказала назву готелю, де мені батьки турботливо забронювали номер.

*******

Заселившись, а розклала речі у шафі і загалом оглянула кімнату: номер-стандарт, світлий і просторий, зручне ліжко та прості, підібрані зі смаком меблі. Присівши у крісло, я почала створювати маршрут на сьогодні. Я не планувала сьогодні дуже багато ходити, бо майже не спала вночі.

*******

Здається, що у місті Лева кожен будинок, квартал, провулок дихають історією. Атмосфера старовинного міста окрилює, захоплює, викликає бажання побачити ще більше дивовижних місць. Також, здається, не вистачить і декількох років, щоб обійти кожен куточок, щоб дізнатися про те, що відбулося у місті Лева багато століть тому.
Як турист, я одразу відправилася на найвідомішу площу Львова – площу Ринок, що знаходиться у центрі старого міста. З туристичної брошурки я дізналася, перші згадки про центральний міський майдан датуються далеким 13 століттям. Багато віків цей майдан був центром життя міста. Тут влаштовували культурні заходи, процесії, продавали на ринку овочі, фрукти та квіти, які вирощували місцеві жителі. Але найбільше мене вразила архітектура - Чорна кам’яниця, кам’яниці Бандінеллі, Бєльських, Домбровського, міська ратуша.
Львівська ратуша найвища в Україні і це видно одразу. Я вирішила скористатися можливістю і піднялася наверх. З неї добре оглядається панорама міста. Яке ж воно красиве! Здається, у повітрі літають спогади про давно минулі події. Це місто бачила все: і війни, і перемоги, і поразки, і напевно неймовірно багато закоханих сердець. Також у ратуші я оглянула міський годинник. Гід розказав, що цей механізм працює кілька століть і повідомляє містянам точний час. Також цікавим є те, що колись опікуватися міським годинником не дозволяли нікому, окрім монахів, адже вважалося, що у годинник може оселитися нечиста сила, а духівник, тобто божа людина, вбереже від цього головний годинник міста, і він завжди буде показувати правильний час.
Після цього я вирішила піт на шопінг, адже мала величезний список того, що я неодмінно маю привезти.

*******

Я так втомилася, що ледь волочила ноги, та ще й у руках було багато пакунків. Вже давно стемніло. Я вирішила скоротити шлях, і пішла через район, де мінімальна кількість туристів. Задзвонив телефон, але я продовжила йти, намагаючись його дістати. Мить, я піднімаю очі…спалах світла…звук гальмування і…

Отакий розділ вийшов! Що ж буде з Белль? Дізнаєтесь зовсім скоро.

Сподіваюсь, вам сподобався розділ!

І да, я виграла спор!

5/5

З любов'ю, Adelina)))