Розділ 18

(Незвичайний розділ, бо він буде складатися з маленьких оповідей про святкування Дня всіх закоханих)
Кіра і Ден
(від імені Кіри)
Ранок був неймовірно сонячний. Я виглянула у вікно, а за ним сяяв сніг. Яка краса.
Насправді, для мене День закоханих майже нічого не значить, адже я хочу відчувати любов і підтримку 24/7.
Я привела себе у порядок, почала готувати сніданок, не знаючи, чи Дениска щось готує чи ні. Аж раптом дзвінок у двері. Я відкрила двері і перше, що я побачила – величезний букет білих троянд.
-Яка краса! – вигукнула я і кинулася обіймати Дена.
-Я такий щасливий, що тобі сподобався сюрприз, кохана! – сказав Рудик.
Далі була прогулянка, палкі поцілунки і багато-багато мрій, що давно хотіли бути почуті. Я вже давно зрозуміла, що можу повністю довіряти йому, адже завжди отримаю у відповідь підтримку.
Ми гуляли, як голуб’ята, аж поки не стемніло. Потім Денис запросив мене до себе. Як з’ясувалося, цей хитрун ще й там приготував мені сюрприз.
«Він найкращий!», - подумала я, міцно обійняла свого Рудика і занурилася у атмосферу цього прекрасного вечора.

*******

Весела компанія
(від імені Белль)
Це ж треба було влаштувати зустріч у День всіх закоханих! Хоча, якщо подумати, я все одно провела б його у ліжку разом з серіалом і смаколиками, бо це «свято» не дуже полюбляю, точніше, воно вганяє мене у міні-депресію.
Одяглася у тепленьку красиву туніку, що підкреслювала талію. «Дуже наряджатися немає сенсу, бо це просто зустріч друзів, але й йти, як бомж – не варіант», подумала я і нанесла легенький макіяж, який маскував синці під очима та робив виразними очі та губи.
За годину я вже була на місці. Ми вирішили зустрітися у нашому улюбленому кафе, як у старі добрі часи. Я, як завжди, прийшла раніше (Ох вже той страх запізнитися! Мені Вікі у таких випадках, сміючись, говорить: «Білочка, а ти й на побачення на півгодини раніше приходити будеш?))»). Поки всіх чекала, віднайшла у Хмарі (там світлини зі старого телефона) наші фотографії. «Вау, які ми ще малі тут!», я посміхалась телефону, аж раптом…хтось закрив мені очі. Так могла зробити лише одна людина – Женя.
-Навіть не знаю, хто ж це може бути? – награно не впізнаю я, щоб трішки його подражнити, - може Ярослав, а може Віктор. Ой, точно, це Олег, - сказала я невинним голосочком, але не втрималася і почала сміятися.
-Он воно що, - почав вдавати ображеного Женя, - то у Беллочки цілий гараж кавалерів і вона впізнати не може.
-Що ти, звісно ні. Все-все, згадала, - продовжувала гру я, - я колись познайомилася з одним хлопцем-задавакою..
-Чого це я задавака? – перебив мене юнак.
-Тихіше, месьє, ви заважаєте мені завершити висловити свою думку, - офіційно і строго відповіла я, - і так хлопцем задавакою, який потім став для мене справжнім другом. Звали його, здається, Женя. І так, месьє, ви – Женя?
-Ну нарешті, - вигукнув і розкрив мені очі. Ми обнялися і сіли поруч.
-Щось Влад і Марина запізнюються, - зауважила я.
-Нічого незвичайно. Марина напевно довго збирається, - сказав Женя.
Незабаром друзі до нас приєдналися. Ми гомоніли, згадували веселі моменти, розповідали про своє життя протягом декількох років. Потім Влад запросив на танець Марину, а мене люб’язно – Женя.
Ми танцювали, кружляли під прекрасну мелодію. Згодом на сцені з’явився ведучий. Як з’ясувалося, всі хто танцював автоматично стали учасниками конкурсу на найкращу пару. І…найкращою парою стали ми – Женя і я. Оце дивина! Особливо, якщо врахувати, що ми взагалі-то не пара. Але то нічого. Приз нам сподобався – сертифікати на відвідування кафе на місяць. Круто!
Ми засиділися допізна. Женя сказав, що саму мене нікуди не відпустить. Шляхом переговорів, вирішили, що ми ще прогуляємося до мого будинку.
На вулиці було прохолодно, але ясно, точніше, сяяли зорі і був прекрасний круглий місяць, який освітлював дорогу.
Ми, весело перемовляючись і обійнявшись за плечі (як друзі), майже підійшли до під’їзду, аж раптом я впізнала знайому фігуру…

*******

Алекс
Принцеса мені сказала, що зранку у неї зустріч зі старими знайомими. Мене це одразу напружило, бо про Женю і Влада я не знав майже нічого, що лякало. Можливо, хтось закоханий у Белль і захоче її завоювати.
«Так, ревнощі зараз не до чого», - я заспокоював сам себе.
Потім красуня написала, що вона затримується і буде вдома аж увечері, «тоді й поговоримо». Вона думала, що я просто хочу поспілкуватися і навіть не здогадувалася, що я хочу зробити їй сюрприз. Я замовив прекрасний букет ще за тиждень, купив величезного ведмедя (Белль обожнює м’які іграшки).
Ось і вечір. Я знаю, що Белль якраз повертається додому, тому зустріну її одразу внизу. Здивую!
У далині видніються два силуети. Хлопець і дівчина, що обіймаються. Момент, і у мені почала закипати злість, ревнощі, всередині щось зламалося, адже у дівчині я впізнав Белль.
За хвилину вона стояла поруч зі мною. З голови вилетіли всі прекрасні слова, якими хотів її осипати.
-Привіт, Саша, - тихенько сказала дівчина, яка напевно здогадалася, що об’єкт, що досі стояв поруч, мене зовсім не потішив.
-Привіт і …бувай, - я віддав їй у руки букет, поклав на лавці ведмедя і пішов геть. Я не хотів зірватися. Почати влаштовувати сцен, бо…просто не мав на це право. Ми ж, кінець кінцем, навіть не пара...

Привіт! Вам сподобався такий формат?

З любов'ю, Adelina)))

4/5