Розділ 15

Білі стіни, запах ліків…Німе очікування…Усі завмерли, чекаючи на диво…
Важко сказати, скільки часу ми провели у лікарні, куди привезли Андрія: може дві чи три години, які, здається, розтягнулись на дні.

*******

У голові з’являються уривки подій, що були зранку. Ось Кіра і я стоїмо і спостерігаємо, як хлопці ганяють, момент і вони зникли з виду, а ще хвилина і ми почули телефонний дзвінок Максимовича. Враз він побілів і зірвався з місця, кричачи, щоб ми викликами швидку. Я, Кіра і ще декілька хлопців кинулись за ним. За хвилину ми добігли до місця аварії, де знайшли непритомного Андрія і переляканого Алекса. А далі все, як у тумані. Перша допомога, крики, швидка, ми їдемо за нею, лікарня і очікування - гірше нього не буває нічого. Згодом до нас приєдналися батьки Андрія, яким зателефонував Віктор Максимович.

*******

Ось із операційної виходить лікар. Ми одразу до нього.
-Лікарю, що з ним?
-Панове, спокійніше. Цей хлопець отримав важкі переломи, травму хребта та голови, внутрішня кровотеча. Зараз його життю нічого не загрожує, але точніше зможу сказати, коли він прийде до тями.
-Дякую, лікарю!
Ми вирішили чекати, але згодом невдоволена медсестра заявила, що такому натовпу не місце у лікарні. Було вирішено, що зараз додому поїдуть всі, крім батьків. Всі були жахливо стомленими, тому майже не заперечували. Віктор Максимович завіз мене додому, і я одразу відключилася.

*******

Після школи я одразу поїхала у лікарню. Мені кортіло якнайшвидше побачити Андрія та дізнатися про стан його здоров’я.
Підійшовши до палати, я почула, що у палаті хтось є. Я впізнала голоси батьків Андрія.

*******

З розмови
-А я казав, що цим все закінчиться! – сказав Віталій Семенович (батько), - Просто їздити на мотоциклі – одна справа, а зовсім інша – займатися цим професійно.
-Господи, яке горе. – схлипнула Олександра Григорівна (мама), - бідний наш хлопчик, як же так вийш…
-Саша, а так, - перебив її чоловік, - Я багато разів попереджав, а ти все йому дозволяла.

*******

Я вирішила зайти у палату. Коли я відкрила двері, Олександра і Віталій обернулися на мене і обірвали розмову.
-Добрий день. Я Белль, Ви мене пам’ятаєте? – тихо промовила я.
-Добрий день. Звісно пам’ятаємо. Ти подруга Андрія, – відповіла Олександра Григорівна, оглядаючи мене зацікавленим поглядом з голови до ніг
-Так. Як він? Приходив у себе?
-Так, але не надовго. Потім знову заснув. Лікар сказав, що жити буде, але ще не зрозуміло, що з хребтом, - відповів Віталій Семенович.
-Ви, напевно, втомилися. Пропоную вам поїхати додому відпочити, а я тут побуду. Тим більше, до мене має приєднатися Алекс. – запропонувала я.
-Дитинко, дякую, - сказала Олександра, - але ми не хочемо тебе навантажувати.
-Та що ви, мені не важко. А вам дійсно треба відпочити. Все, вирішено. Їдьте додому.
-Ого. Яке бойове дівчисько. Добре, Белла, але якщо щось станеться, одразу телефонуй нам, - з посмішкою сказав Віталій.
-Звісно, - посміхнулась у відповідь я.

*******

Згодом до мене приєднався Алекс. Ми тихенько розмовляли про все на світі у коридорі, час від часу заглядаючи у палату, щоб перевірити стан Андре. Сашко (Алекс - пафосне ім’я тільки, щоб здаватися крутим, зізнався мені) – дуже цікавий співбесідник та гарний жартівник. Що ж, тепер можу точно сказати, що перше враження – оманливе, бо у нашу першу зустріч я вважала, що він той ще хам.
Через декілька годин прокинувся Андрій, і ми одразу покликали лікаря. Він швидко прийшов, а нас виставив у коридор, щоб не заважали проводити огляд.
Десь через 20 хвилин лікар вийшов до нас, але був якийсь засмучений.
-У мене для вас погана новина…

Знаю-знаю, щоразу обіцяю викладати вчасно, але щось йде не так)))

Але у мене для вас новина: я побилась об заклад, що до кінця місяця (березня) опублікую 5 нових розділів. Як ви думаєте, зможу?

Сподіваюсь, вам сподобався новий розділ. Давайте разом тримати кулачки за Андрія.

Читайте, коментуйте та ставте зірочки.

З любов'ю, Adelina)))

1/5