Розділ 3

Тільки-но я побачила своїх однокласників, мене накрила хвиля самотності, яку я так давно не відчувала. Влітку я оточувала себе тільки приємними подіями, чудовими людьми та позитивними емоціями. Ви запитаєте, так одразу і накрило? Це ж не відро самотності на мене вилили?! Звісно ні, але давайте по порядку.
Я побачила «рідні» стіни школи і одразу поспішила приєднатися до моїх однокласників. Але попри очікування в моїй «рожевій половині мозку», мене зустріли холодно. Я одразу відчула себе не в своїй тарілці. Одразу мене наче ошпарила думка: «Наївна Белль, нічого не змінилася, для них ти все ще ніхто, максимум спонсор їхніх високих оцінок. Спустись на землю!»
Далі був стандарт-набір лінійки: вірші, пісня, танець та привітальне слово директора. В одинадцяте це все чути було максимально нудно, але в той же час хвилююче, бо це ж «останнє перше вересня» у школі.
Далі мав бути «останній перший урок», ми всі дружно піднялися у наш клас. Я слухняно зайняла свою першу парту (сиджу на ній не тому, що ботанка, а тому, що сліпа, мов той кажан) та повернулася поговорити до своєї незмінної сусідки - Віри. Вона – єдина, хто всі роки мене підтримувала та не користувалася. Дружба у нас специфічна: я можу розказати їй абсолютно все і вона теж, але поза школою ми майже не спілкуємося. Також вона ще та власниця: ми з нею сидимо разом вже багато років і навіть якби я хотіла сісти з кимось другим (я не хочу), то вона б ніколи мене не відпустила. Також Віра дуже розумна, але постійно пропадає на змаганнях, ох вже ці чемпіони)
Перекинувшись декількома словами, я повернулася оглянути клас і помітила новеньку, яка, мов мишка, тихенько стояла біля дошки і не знала, де б їй сісти. Взагалі я знала, що до нас мало б прийти три новенькі дівчини, хоча в нашому класі і так набагато більше дівчат, ніж хлопців. І я подумала: «Вона напевно боїться нас!» (звучить смішно, ми наче не вовки, але її можна зрозуміти, все-таки новий колектив). Я піднялася, посміхнулася та підійшла до новенької.
-Привіт! Мене звати Белль! Рада познайомитися з тобою, - вона на мене поглянула, в очах читалося здивування, - не бійся, я не кусаюсь!
-Привіт! Я Еліза! – сказала дівчина і обняла мене.
Я здивувалася, адже зазвичай не дозволяю, щоб мене обіймали отак одразу, але відповіла на обійми. Про себе я вже назвала дівчину Ельзою, як героїню одного з моїх улюблених мультиків.
Елізабет (повне ім’я) була красивою усмішливою дівчиною з довгим шовковистим волоссям. Вона одразу мені сподобалась і я зрозуміла, що знайшла ще одного вірного друга. Згодом з’ясувалося, що ми маємо багато спільного, тому я стала ще щасливішою. З нею було цікаво і легко.
Після вступного уроку нас відпустили проживати останній день свободи. Я запросила Ельзу у моє улюблене кафе, адже Марі і я планували туди піти і провести літо. Я була впевнена, що Рита теж буде рада знайомству з Елізою, і  не прогадала.
Весело пролетіли наступні декілька годин. Правильно говорять: не помічаєш плин часу, коли тебе оточують чудові люди. Ми говорили безупинну, сміялися і фотографувалися. Щастя розливалося по моїх венах, артеріях, і мені не хотілося, щоб це все закінчувалося.

*******

Ввечері я склала всі необхідні речі у шкільний рюкзак, приготувала одяг. Все було готово. Але неочікувано у мене почалася паніка! Від хвилювання почала боліти голова. Щоб заспокоїтись, я вирішила почитати книгу, яка б хоч не надовго відволікла мене від реальності. Черговий підлітковий роман, нічого незвичайного, але для моїх дівочих мрій, це були найкращі ліки.