Розділ 2

Зачіска на висоті, бо, крім шикарного плетіння, я ще й локони накрутила. Неймовірне плаття, яке підкреслювало талію – ледь не єдине, що мені подобалося в моїй зовнішності. Нанесла макіяж, який за моїми розрахунками не встигне розплавитися на спеці. От ті стрілки, поки малювала, на голові з’явилася сива волосина. Але ж краса потребує жертв і неймовірних зусиль! Фух, наче нормально виглядаю! Не хочеться підтверджувати свій статус «сірої миші».

*******

Початкова школа – найгірше, що могло зі мною статися. Я наче й була там, але мене ніхто не помічав. Була типу подруга, але я швидко зрозуміла, що вона спілкується зі мною тільки з жалості. Звісно прикро, але я пережила це. Про все забувала, коли відвідувала улюблений гурток – гра на гітарі. З дитинства чула співочі звуки цього інструмента і мені дуже хотілося теж навчитися грати. Голос звісно у мене так собі, але коли я на самоті, то забуваю про все і ніби моя душа співає. Смішно було, коли сусід колись сказав, що захоплюється грою та співом і з нетерпінням буде чекати на наступний «концерт»))
Середня школа – тут дали розкрити крила. Я почала більше спілкуватися з однолітками, але швидко зрозуміла, що вони просто використовують мою «світлу голову». Я була зовсім не дурна: на диво мені давалися як гуманітарні, так і точні науки. Але я так не хотіла залишатися самотньою , що сліпо велася на їхнє «Беллочка» і проханнячка.
Але в один прекрасний момент я вирішила: «ДОСИТЬ!» і потихеньку вчилася говорити «Ні». Але як ви здогадалися, це не так просто. Згодом я стала ніби «автономною», тобто не була учасницею жодної групи, на які був поділений наш клас, але при цьому загалом була зі всіма в нормальних стосунках. Так було легше, хоч час від часу дуже самотньо, але музика у вухах рятувала від хандри.
Вчилася добре, спілкувалася з вчителями вільно, могла навіть подискутувати!
Старша школа: у моїх однокласників змінилися інтереси. Тепер їх цікавили тусовки, випивка та якби не спалили за курінням у школі. А я продовжувала гризти граніт науки! Хах, ботанка, зубрила, подумали всі. Але в мільйонний раз повторюся: не вмію зубрити і ніколи не вміла. Моя методика – зрозуміти, а зброя – чудова довгострокова та фотопам’ять. Я жахливо допитлива: можу годинами вивчати проблемне питання, яке мене зацікавила. Хочу знати все та постійно відкривати світ!
За десятий клас сталося скільки, що страшно уявити, що буде в одинадцятому.
За осінь передвипускного класу я встигла знищити всю нервову систему, постійно потрапляла у конфлікти з моїми однокласниками. Можливо розкажу пізніше) (Якби не Віка, я б пропала і втопилася б у своїй депресії)
Але не дивлячись на це, я виросла в своїх очах: написала сценарій і по ньому режисерувала фільм; знайшла СВОЮ справу – журналістика; відкрила у собі оратора та дебатера. Знайшла багато творчих людей, з якими приємно спілкуватися, і вони розуміють мене (на відміну від однокласників), а найголовніше, ще одного вірного друга – Марі (Маргарита), неймовірна людина, яка любить обійми, має в голові тисячу ідей та дуже непосидюча. Ми з нею тільки чого не творили. Ще й до того додати розмови годинами по телефону))

*******

От я вже перед дверима школи. Мене розриває від емоцій та переживань. Мені страшно йти в одинадцятий клас – мене лякає, що цей етап життя закінчиться і що буде далі. Але як тільки я побачила своїх однокласників, мене накрила хвиля самотності…