Розділ 1

Розділ 1
«Доброго ранку!», - кричало сонце.
«До побачення!», - сказала у думках я і перевернулася на другий бік та вирішила ще поспати.
Але моєму бажання не судилося збутися: мама зайшла у кімнату і сказала:
- Білочка, вставай скоріше, а то перше вересня проспиш.
- Ну мам, та ну його, там тільки лінійка з дурними віршиками буде. Ну воно мені потрібне?
- Донечка, швидко встала і марш збиратися. Сніданок на столі. Якщо хочеш, щоб я зробила тобі зачіску, ворушися!
- Ну маам! – промовила я, але все-таки встала.
У голові був рій думок, кожна хотіла голосніше іншої дзижчали.
Перша думка: «Хто придумав ці дурні лінійки, де треба годину паритись під сонцем, слухати одну й ту ж пісню з року в рік? Ні просто сказати дітям, що вони молодці, що живі після літніх канікул, побажати сил пережити випускний клас і витерпіти всіх вчителів. Але звісно ж краще смажити нас на сонці, поки хтось не втратить свідомість чи то від захвату, чи то від нудьги, чи то від сонячного або теплового удару (Сарказм у голові це щось!)».
Друга думка: «Ну хто ж придумав цю кляту школу. Знайти б машину часу, повернутися у минуле і «ввічливо» натякнути, що він робить помилку, за яку нащадки будуть розплачуватися ще тисячі років. Не було б школи, не було б початку навчального року і лінійки. Усі проблеми вирішилися б в один момент».
Третя думка, вже більш розумна, ніж попередні, бо кава таки творить чудеса: «Коли закінчився навчальний рік, всі так щиро казали, що наш клас – справжня родина, і що всі мають за честь вчитися з такими людьми. А далі тиша у класному чаті. Хм, цікаво. Напевно всі змінилися. Як же відбудеться зустріч?»
З такими думками я дочистила мої зубки і поспішила в кімнату, щоб мама зробила мені зачіску, якщо точніше заплела і вирвала мої останні волосини.

*******

Літо було незабутнє. Це ж останнє адекватне вільне літо! Наступного року будуть екзамени, випускний, вступ – загалом, метушня. А тут нові знайомі, прогулянки, безтурботні дні на пляжі або парку. Веселощі, які не закінчувалися до миті, поки я не відірвала листок з надписом «30 серпня». Думками я часто ще буду повертатися у ці жаркі дні!
Останній день літа я традиційно провела з моєю найкращою подругою Вікі (взагалі Вікторія Сергіївна, але ми знайомі вже мільйон років). Вона - кондитер від Бога, таких тістечок я ніколи не їла. Смакота! Мені іноді здається, що якби не постійні дзвінки батьків з нагадуваннями про те, що вже пізно і час повертатися додому, то ми могли б проговорити вічність. Люблю її! І як вона мене терпить?)