Розділ 40. Ніч із присмаком лікеру

Артем повільно припаркував машину біля круглодобового супермаркету. Двигун стих, і в салоні стало тихо — тільки чути було, як у далині гудять машини. Київська ніч здавалась дивно живою — повітря ще тримало денне тепло, а з тротуарів підіймався аромат кави й нічних квітів. Настя притулилась лобом до холодного скла, дивилася на вогні вітрин і ловила себе на думці, що після всього, що було — сміх, вечір біля води — їй уперше стало спокійно. Без страху, без тиску минулого. Просто момент, у якому хочеться залишитись.

— Пішли? — м’яко спитав Артем, торкнувшись її руки.

Настя кивнула, усміхнулась і вийшла з машини.

Двері супермаркету відчинилися з дзвоном. Усередині пахло випічкою, кавою, свіжими яблуками й дезінфектором. Повітря було прохолодне після теплої ночі, і від того Настя відчула, як по шкірі пробігли мурашки.

Охоронець, чоловік років п’ятдесяти, підняв брови, дивлячись на компанію — дві дівчини в легких сукнях з мокрим волоссям і двоє хлопців в одних штанах з мокрим волоссям, яке блищало під лампами.

— Дивись, — прошепотіла Настя до Артема, усміхаючись. — Пустили ж, а ти переживав.

— Хм, — відповів він, теж з усмішкою, — охоронець на нас так глянув, ніби ми з пляжу втекли, не заплативши за оренду лежаків.

Марина, яка йшла попереду, обернулась і, стримуючи сміх, сказала:

— Та не кожного вечора сюди заходять напівголі хлопці й дівчата з мокрим волоссям, ще трохи — і подумає, що ми знімаємо рекламу шампуню.

Всі четверо розсміялися, навіть охоронець, ховаючи посмішку, кивнув їм у відповідь.

Льоша взяв візок і спокійно рушив уперед:

— Ну що, пані, замовляйте. Я ваш особистий водій і вантажник на сьогодні.

— Тоді я — консультант, — сказала Настя. — Пропоную взяти щось легке: фрукти, сир, ковбасу…Може, ще щось щоб швидко приготувати.

— За алкоголь відповідаю я, — урочисто заявила Марина. — Це моя зона відповідальності.

Настя засміялась, підняла банан із полиці, покрутила його в руках — дрібниця, але такий спокій у серці був давно забутий. Місто з його звуками, світло, звичайні покупці з кошиками — усе здавалось частиною нормального життя, яке вона, здавалося, втратила.

— А може, не будемо готувати? — запропонував Льоша. — Там у кулінарії все готове: салати, курка, картопля. Беремо і вечеря готова.

— Підтримую, — з полегшенням сказала Марина. — Сьогодні навіть ножа тримати не хочу.

— Гаразд, домовились, — усміхнулась Настя. — Але фрукти й сир я все одно беру вони створюють настрій.

Коли візок наповнився продуктами й готовими стравами, Артем сказав:

— Тепер головне питання — що п’ємо?

Марина зітхнула:

— Вино вже надоїло. Давайте щось інше, Настя, що скажеш?

— Може, лікер? Легкий, солодкий, як ніч після моря.

— Як поетично, — підколов Льоша. — Значить, беремо лікер, а який?

— Усі, — рішуче заявила Марина, — потім виберемо, який кращий.

Вони довго вибирали зупинилися на карамельному, кокосовому, кавовому та вишневому. Хлопці тим часом узяли дві пляшки віскі, «для контрасту».

На касі касирка подивилась на них так, ніби бачила сюжет для фільму. Марина підморгнула їй:

— У нас тематична ніч, — і всі знову засміялися.

Коли вони повернулися в машину Артем увімкнув музику — тиху, джазову. Настя сиділа поруч, дивилася на нього і ловила кожен рух — як він бере кермо, як звично стискає губи, коли думає. Її серце билося трохи швидше, ніж зазвичай.

— Ти замислилась, — промовив він, не відриваючи погляду від дороги.

— Просто… мені добре, — відповіла вона. — І давно не було так спокійно.

Він усміхнувся, і в ту мить усе ніби стало простим: ніч, дорога, двоє людей поруч.

Квартира зустріла їх запахом кави й легким протягом.

— Ну що, тепер треба переодягнутись, — сказала Настя, — а то сидіти в мокрому — не найкраща ідея.

— У вас щось знайдеться на двох чоловіків? — пожартував Артем.

Марина швидко зникла у своїй кімнаті й повернулась із двома рожевими махровими халатами.

— Будете, як в СПА. Домашній релакс-сет, — сміялась вона.

Хлопці спершу відмовлялись, але врешті здались — виглядали комічно й затишно водночас.

— Якщо нас зараз хтось побачить, — бурмотів Льоша, — то вирішить, що ми або в дівич-вечорі, або в рекламі прального порошку.

— Ви поки можете почати розбирати пакети і там в першій шухляді прибори достати, келихи в другій верхній полиці. — Про командувала Марина.

— Прийняли. — сказав Льоша, взяв пакет і пішов до кухні, а за ним Артем.

Дівчата пішли переодягатися до Настінної кімнату. Вибрали довго зрештою зупинилися на коротких тканинах шортах, легких майках і розпустили волосся. Коли вийшли Артем грів їжу, Льоша розкладав закуски по тарілках.

— Ви справжні господарі, — сказала Настя.

— Ми старались, — усміхнувся Артем. — Все для наших дам.

— Сідаємо у вітальні, — запропонувала Настя. — Там зручніше.

Вони перенесли вечерю у вітальню — було затишно, м’яке світло лампи падало на диван.

Артем і Настя розігрівали далі страви, переносили тарілки, прибори та келихи, Марина з Льошею розкладали диван і розставляли страви. У кімнаті панувала атмосфера домашнього тепла — пахло сиром, фруктами й легким ароматом лікеру і віскі.

— За вечір без тривог, — сказала Настя, піднімаючи келих.

— І за те, що життя знову нагадує, яке воно може бути красивим, — додав Артем.

Ковток лікеру зігрів горло Настя відчула, як у ній розливається тепло, ніби не тільки від напою, а від усього, що навколо: друзів, сміху, музики, присутності Артема.

Після випитою першої пляшки лікера Марина встала:

— Танцювати! — вигукнула вона й увімкнула музику.

Спочатку — весела ритмічна, під яку вони дуріли, сміялись, зіштовхувались плечима, потім — повільна мелодія.

Артем підійшов до Насті, нахилився трохи ближче:

— Можна запросити тебе на танець?

Вона кивнула, і коли він поклав руки їй на талію, усе навколо розчинилося.

— Пам’ятаєш, — прошепотів він, — як ми танцювали в клубі?