Розділ 21. Продовження від лиця Артема

Клуб уже майже спорожнів, музика стихала, і неон розливався по стінах тьмяним відблиском. Бармен протирав стійку, коли двері тихо відчинилися — до зали увійшов Артем. Він повернувся до Києва неочікувано: відрядження закінчилося раніше, ніж планував. У дорозі він довго думав, чи заїхати в клуб, просто глянути, як справи, чи поїхати додому — але щось, майже інстинктивне, тягнуло саме сюди.

Він зупинився біля входу, вдихаючи знайомий аромат — суміш кави, алкоголю й нічного диму. Здавалося, тут усе на своїх місцях, лише чомусь стало холодніше без її присутності.

— Привіт, Серього, — сказав він, сідаючи до барної стійки.

— О, привіт, начальнику! Думав, ви ще у відрядженні.

— Мав бути, — коротко відповів Артем. — Справи закінчив раніше.

Бармен поставив перед ним келих віскі, але не поспішав відходити. Його погляд ковзнув убік, на два порожні келихи, що стояли трохи осторонь.

— До речі, вас сьогодні шукала дівчина, — обережно промовив він.

Артем підняв погляд.

— Хто саме?

— Така гарна… у червоній сукні, короткій, з глибоким декольте. Темне волосся, яскраві губи, погляд — не забудеш. З подружкою була. Замовляли солодкі коктейлі, питала про вас.

Артем завмер.

— Про мене?

— Так. І, я її вже бачив. Вона ж була тут десь із тиждень тому. Ви ж тоді теж приїжджали. Вона тоді з вами пила і танцювала, пам’ятаєте?

Артем відсунув келих, не торкнувшись.

— І де вона зараз?

Сергій глянув на годинник.

— Хвилин десять, як пішли. Вийшли з подругою.

Кілька секунд Артем стояв мовчки, ніби намагаючись осмислити почуте. Потім різко підвівся, кинув купюру на стійку й майже вибіг на вулицю.

Нічне повітря було теплим, він озирнувся — але побачив лише відблиск червоних фар, що зникали за поворотом.

Серце в грудях билося гучніше, ніж музика в клубі.

— Настя… — прошепотів він у темряву.

Йому здалося, що ще відчуває її аромат, бачить, як вона посміхається, як дивиться на нього через натовп, але то був лише примарний спогад він стояв кілька ще секунд нерухомо. Потім опустив голову, провів рукою по волоссю й гірко посміхнувся. Дістав із кишені телефон, відкрив старий контакт Лате-лялечка, але голос холодно сказав :

«Абонент недоступний ».

Артем стояв посеред нічної вулиці, відчуваючи, як доля знову грає з ним у свою дивну гру. Вона приходить у його життя, щоб піти — залишивши запах кави, сміх і біль солодкого очікування, він повернувся до клубу, взяв віскі , одним ковтком допив і тихо сказав:

— Якщо доля дала нам два шанси, значить, буде і третій.

Потім вийшов надвір і рушив у ніч, де кожен вогник здавався йому дороговказом до неї.