Розділ 15. Незабутня ніч

Настя ще тримала коктейль у руках, коли Артем нахилився ближче. Його подих торкнувся її шиї, теплий, з ароматом віскі й м’яти.

Він нахилився так близько, що її шкіра злегка затремтіла.

— Ти навіть не уявляєш, як я радий, що ти тут, — прошепотів він, майже торкаючись губами її вуха. — Коли я побачив тебе тоді, в кав’ярні… я не зміг забути.

Його голос був низьким, глибоким, і кожне слово залишало після себе відчуття, ніби час сповільнився. Настя завмерла, не знаючи, як реагувати. Її серце билося так гучно, що вона боялася — він це почує вона повернула голову — їхні погляди зустрілися на відстані подиху.

— А тепер? — прошепотіла вона. — Ти радий, що знайшов мене?

Він ледь усміхнувся, і його рука міцніше обійняла її за талію.

— Тепер я не збираюся тебе відпускати, Лате-лялечка, — сказав він тихо, майже серйозно. — Не вдруге.

Від цих слів у Насті перехопило подих. Вона відчула, як у грудях розливається щось гаряче, небезпечне, але солодке. Навколо грала музика, люди сміялися, але для них двох зараз існував лише цей момент — її дотик до його шиї, його пальці, що м’яко ковзали по її спині, і відчуття, що все життя може змінитися від одного рішення…

Настя так і сиділа в нього на коліна і допивала вже Марин коктейль, і потім тихо і еротично на ушко запитала в Артема:

— А що ти можеш мені показати, що я ніколи не забуду?

Артем ледь усміхнувся. Його очі спалахнули загадкою.

— Ходімо до виходу,— сказав Артем і взяв Настю під руку.

Вони зупинилися біля червоного порше.

— Сідай у машину, — просто сказав він. — Побачиш.

— Ти же пив?

— Я гарно вожу автомобіль і тут не сильно далеко.

Вони їхали нічним Києвом, повз м’яке світло ліхтарів, що ковзало по вікнах і відбивалося в його обличчі. Місто спало, але у цій тиші було щось особливе — спокій і відчуття, що саме зараз починається щось нове. Настя дивилася у вікно усе, що відбувалося, здавалося нереальним — як сон, у якому вона не хотіла прокидатися. Машина зупинилася біля сучасного будинку з великими скляними панелями. Коли Артем натиснув код на дверях, Настя помітила, що руки її трохи тремтять. Вони піднялися до квартири.

У квартирі було затишно — світло було приглушене, тепле. На полицях стояли книги, фотографії і раптом до неї підбігла велика лайка — з одним блакитним, а другим зеленим оком.

— Який гарний! — здивувалася Настя, нахиляючись до собаки. — Як його звати?

— Ади, — з усмішкою відповів Артем. — Найвірніший охоронець.

Пес обнюхав її і, задоволено махаючи хвостом, ліг поруч.

— Ти казав, покажеш мені щось, — нагадала вона.

— Ходімо.

Він відчинив ті двері, і Настя застигла. Перед нею була кімната, схожа на маленьку галерею: уздовж стін — десятки картин. Кольори, відтінки, образи — усе зливалося в дивну гармонію вона повільно ходила між полотнами, торкаючись повітря поруч, ніби боялася зруйнувати цю тишу.

— Це все твої роботи?

— Так. Малюю, коли не можу заснути.

Її погляд ковзнув далі — і раптом зупинився на мольберті на якому стояла ще одна картина, знайома, вона підійшла ближче — і серце завмерло на полотні була вона. Її обличчя, її очі, її легка усмішка.

Кожен штрих був живий, теплий, відвертий.

— Це… я? — тихо прошепотіла.

— Ти, — підтвердив Артем. — Ту зустріч у кавʼярні я пам’ятав до дрібниць. Твій голос, усмішку, погляд. Думав, що, можливо, якщо нам судилося — ти подзвониш і я зможу віддати цей портрет особисто.

Він стояв поруч, мовчки, а вона дивилася на портрет, не вірячи, що хтось міг так побачити її — справжню, без масок і захисту вона повільно обернулася, їхні погляди зустрілися і тоді Настя зробила крок вперед, Артем лише дивився на неї — спокійно, але в тому погляді було стільки тепла, що Настя не витримала. Вона підійшла ближче, торкнулася його руки. Мить тягнулася безкінечно. Потім він легенько нахилився, торкнувшись чолом її лоба і її дихання змішалося з його, і весь світ, здавалося, звузився до цього короткого простору між двома серцями. Настя заплющила очі. Їй здавалося, що саме цей момент — і є відповіддю на все, що було між минулим і теперішнім.

Їхні погляди зустрілися. Артем обережно положив свої руки Насті на талії це було— просто, але так, ніби в цьому дотику було більше, ніж у тисячі слів і тоді Настя зробила те, чого вже не могла стримати — вона поцілувала його. Світ навколо зник. Лише вона, він і м’яке світло нічного міста, що пробивалось крізь скло, розчиняючись у диханні, у теплі, у відчутті, що нарешті можна дозволити собі відчувати. Їх поцілунок був одночасно ніжним і пристрасним: у ньому відчувалася тепло його рук і легкість її дотику, м’якість губ і спалахи бажання. Кожен рух був синхронним, неначе вони зливалися в одному подиху, потім Артем обережно, але міцно підняв Настю на руки, і вона відчула тепло його тіла, близькість і силу. Він поніс її до спальні, а Настя, притиснувшись до нього, відчувала, як серце калатає в такт його крокам.

Він акуратно поклав Настю на ліжко, не відводячи від неї пильного погляду. Її тіло сяяло в м’якому світлі лампи, а Артем, нахилившись над нею, знову поцілував — ніжно, але з відчутною пристрастю. Його руки ковзали по її плечах і спині, водячи відчуттям тепла і близькості, а кожен подих здавався спільним ритмом їхнього серця Настя, відповідаючи на його погляд і дотики, відчувала, як наповнюється довірою й бажанням, а Артем тихо шепотів їй на вухо, повторюючи, що ця ніч — їхня, найкраща і неповторна. Артем нахилився до Насті і почав повільно розстібати їй сукню, кожен рух сповнений уваги та ніжності. Він доторкався до тканини, потім до шкіри, ніби хотів запам’ятати кожен вигин її тіла, і Настя тремтіла від його дотиків. Вона, у відповідь, провела руками по його плечах і грудях, знімаючи з нього одяг так само повільно і уважно. Кожен рух був обережним і ніжним, але водночас наповнений пристрастю. Вони дивилися одне одному в очі, сміливо і водночас ніжно, відчуваючи, як напруга між ними росте, а світ навколо зникає, залишаючи лише тепло, близькість і бажання. Він не міг відірвати від неї погляд — його очі уважно роздивлялися кожну лінію її тіла, оголене і таке бажане. Пристрасть пульсувала в кожному його русі, він був ніжним, і саме в цій ніжності ховалася вся пристрасть цієї ночі. Вони лежали поруч, притиснуті одне до одного, і поступово світло лампи ставало м’якішим, а серця — спокійнішими, залишаючи за собою відчуття гармонії, тепла і глибокого зв’язку.