Розділ 14. “Танці на відстані подиху”

Музика трохи стихла — діджей змінив ритм, вогні стали м’якішими, і Настя відчула, як серце потрохи заспокоюється після тієї неочікуваної зустрічі. Вона й досі не до кінця усвідомлювала, що перед нею стоїть той самий хлопець.

Марина, спостерігаючи цю сцену, хитро посміхнулася.

— Настю, я відійду на хвилинку, добре? — сказала Марина, хитро посміхаючись. — Залишаю тебе під надійним наглядом.

Настя навіть не встигла щось відповісти, як подруга вже зникла в натовпі.

Хлопець дивився на неї з легкою усмішкою.

— Значить, Лате-лялечку звуть Настя, — промовив він, відкинувшись на спинку стільця.

Настя усміхнулась, легенько відвівши погляд.

— Ми ж так не представились один одному, — засміялася вона, і цей сміх трохи розрядив повітря.

— Я тепер знаю, твоє імʼя, — спокійно відповів він.

— А тебе як звати, кавовий принце? — тихо, майже грайливо запитала вона.

— Артем, — відповів він коротко, але його голос звучав м’яко й впевнено.

—  Тобі підходить, коротке, впевнене, мужнє.— усміхнулася Настя.

Він усміхнувся і підняв руку, і бармен миттєво підійшов.

— Ще один коктейль для лялечки і віскі для мене, — сказав Артем, не зводячи з Насті очей.

Настя відчула, як щоки злегка запалали. Цей чоловік мав у собі щось, що одночасно притягувало і насторожувало — упевненість, яку мало хто мав.

— То що ти робиш в Києві? — запитав він, коли бармен поставив перед ними напої. —Вночі ти не говорила мені, що переїхала.

— Я… поступила, — відповіла вона, роблячи ковток коктейлю. — У Київський медичний інститут. Навчаюсь на лікаря. І зараз ми це відміняємо.

— Справді? — його очі спалахнули цікавістю. — Це вражає. Не кожен здатен на таку серйозну справу. Вітаю тебе.

— Просто хочу допомагати людям.

 — А ти? Ти ж, здається, у Борисполі проживаєш. І що зараз робиш в Києві в нічному клубі?

Артем усміхнувся краєм губ.

— Я з Києва. У Бориспіль їжджу лише по роботі і тут я зараз з приводу роботи.

— Робота? — перепитала Настя. — І яка ж у тебе робота, якщо тобі потрібно їздити в інше місто і ходити по нічним клубам?

Він засміявся, ковтаючи віскі.

— Скажімо так… іноді бізнес потребує маленькі подорожі в інше місто і похід в нічний клуб для нічних зустрічей.

Настя нахилила голову, розглядаючи його уважніше. Бізнес? Поїздки в Бориспіль? Нічні зустрічі? У голові промайнула думка — можливо, він менеджер чи навіть директор клубу. Його манери, одяг, спокійна впевненість, охайний, дорогий годинник, уважний погляд.— усе натякало саме на це.

— Ти виглядаєш так, ніби маєш секрет, — сказала вона.

— Можливо, — відповів він загадково. — Але сьогодні не час для секретів. Сьогодні — просто ніч.

У цей момент повернулася Марина, весела, з іскорками у погляді.

— Що, не скучали? — засміялася вона, сідаючи. — Я бачу, тут уже цікаво.

Настя посміхнулася, але відчула, що алкоголь починає давати про себе знати. Їй було тепло, навіть занадто. Вона відчувала легкість, свободу, і дивний магнітний потяг до Артема.

— Давайте ще по одному коктейлю,— запропонувала Марина. — За знайомство!

Артем замовив ще алкоголь, бармен поставив два коктейлі для дівчат і віскі для Артема, вони підняли келихи. Настя відчула, як світ трохи розмивається, музика стає голоснішою, а страх — меншим.

Її очі зустрілися з Артемовими, і вона, не роздумуючи, встала, взяла його за руку.

— Ходімо танцювати, — сказала, і це прозвучало впевнено, навіть зухвало.

На танцполі миготіли вогні, повітря було гаряче, запах парфумів змішувався із димом і музикою. Настя танцювала близько, дуже близько. Її тіло рухалося в ритмі з його, подихи змішувались, а пальці час від часу торкалися його руки. Їхні погляди зустрічалися все частіше і в кожному русі, у кожному дотику була напруга, ніби між ними спалахнув струм, якого ніхто не хотів зупиняти. Це вже була не просто ніч це був момент, коли минуле залишалося десь далеко, а теперішнє — пульсувало в ритмі музики.

Коли музика стихла, вони повернулися до столика. Артем замовив ще чотири коктейлі для дівчат і собі віскі. Настя відчула, як хвилювання змішується з п’яною легкістю. Вони випили по одному коктейлю і у цей момент до них підійшов високий хлопець і, звертаючись до Марини, усміхнувся:

— Ти чудово танцюєш. Може, по танцюємо?

Марина поглянула на Настю, потім на хлопця, і хитро кивнула.

— Якщо що, мене не чекай, я сама доберуся, — сказала вона подрузі.

Настя встала, обняла її.

— Тільки без дурниць, добре? — прошепотіла їй на вухо.

— Я? Та ніколи! — Марина підморгнула й зникла в натовпі.

Настя повернулася до Артема. Музика змінилася, у повітрі бриніло щось м’яке, майже інтимне. Вона сіла йому на коліна,сама не розуміючи, як наважилася.

— Ти знаєш, — сказала вона, взявши свій коктейль і піднявши його, — за нове життя.

Артем посміхнувся, його рука обережно торкнулася її талії.

— За нове життя, Настю, — повторив він тихо.

Коктейль торкнулося губ. Усе навколо потонуло в світлі, музиці та відчутті, що це — початок чогось, що вже не можна буде забути.