Розділ 11. Ранок після ночі

Проміння ранкового сонця ледь пробивалися крізь штори. Настя повільно відкрила очі, відчуваючи легку втому, але серце билося швидше від емоцій, що переповнювали її після нічної розмови.Вона ще довго лежала, прокручуючи у голові кожне слово, кожен його сміх і тиху інтонацію, що досі відлунювала в серці. Телефон тихо завібрував на столі вона потягнулася, взяла його в руки і побачила повідомлення.

— Добрий ранок. Як спалося? — прочитала вона і не змогла стримати посмішку.

Настя відповіла майже відразу:

— Добре, дякую. А ти?

Він швидко відповів:

— Теж. Не думав, що телефонна розмова може бути такою довгою… і такою приємною.

Настя відчула, як легке тепло розливається по грудях. Вона не могла зрозуміти, чому серце так б’ється. Було дивно, але приємно.

— Я теж не очікувала, — написала вона. — Було якось… легко говорити з тобою.

— Легко — це добре слово, — відповів він. — Хочеться ще раз поговорити, якщо ти не проти.

Настя зітхнула і на мить замовкла, подумки згадуючи ніч із Андрієм. Її серце злегка щеміло від контрасту, але водночас вона відчувала, що щось нове починає прокидатися всередині. Вона набрала кілька слів у відповідь, але потім видалила їх.

— Може, пізніше? — подумала. — Зараз я ще не готова.

Відклала телефон на тумбочку, заплющила очі і посміхнулася. Відчуття спокою і натхнення залишалося. Ця ніч, цей голос, ця загадкова усмішка у слухавці — все це ще довго грітиме її серце. Раптом телефон знову завібрував — на іншому кінці була мама. Настя всміхнулася і натиснула “прийняти”.

— Привіт, доню, не розбудила?

— Ні, мам, я вже прокинулася.

— Ну що, як там твої результати? — у голосі мами звучало хвилювання.

— Я все склала, мам… на відмінно, — сказала Настя, і тільки зараз до неї дійшло, наскільки це звучить нереально.

На кілька секунд у слухавці запала тиша, а потім мама вигукнула:

— Я ж знала! Доню, ти в мене найкраща!

Настя сміялася крізь сльози. Ці слова, такі прості, але щирі, ніби стерли всю втому останніх тижнів. Після розмови вона зробила собі каву й сіла біля вікна. Місто за шибкою давно вже не спало, а в голові змішувалися емоції — полегшення, радість, і водночас легка порожнеча. Вона до цього йшла стільки часу, а тепер просто… стало тихо. І телефон знову за вібрував, Настя подумала „ Давно мені так зразу всі не писали“ на цей раз це була Марина:

— Привіт, зірко! Я чула! Всі три на відмінно?

— Так, — відповіла Настя. — Не віриться навіть.

— Та ти в нас геній, як завжди 😄 Пам’ятаєш, як ми перед четвертим курсом ночами повторювали?

Настя засміялася. Перед очима сплив спогад: вона й Марина у гуртожитку, гори зошитів, холодна кава й сміх серед ночі.

Вона тоді мріяла, що після коледжу стане лікарем — і зараз цей шлях нарешті починався.

— Пам’ятаю, — написала Настя. — І тепер усе по-справжньому починається.

— Ти ще скажи, що не святкуєш! — відповіла Марина.

— Святкую… кавою ☕ і сном, — усміхнулась Настя й поклала телефон.

Вона сиділа кілька хвилин, тримаючи чашку в руках, і дивилася у вікно. Сонце вже піднялося вище, світло лягало на підвіконня м’якими плямами. Настя тихо прошепотіла:

— Я зробила це.

І в ту мить їй стало легко — по-справжньому. Вперше за довгий час вона не думала про минуле. Попереду чекало нове життя — і вона була готова до нього. Через пару хвилин знову прийшла смс від Марини

“Відкривай двері. Для тебе сюрприз.”

Відчинила двері — і мало не скрикнула від здивування. На порозі стояла Марина, її найкраща подруга, з широкою посмішкою, у руках — яскраві повітряні кульки й коробка з тортом.

— Ну що, відмінниця, — сказала Марина, ледь стримуючи сміх, — я не могла не прийти. Вітаю тебе з вступом!

Настя розсміялася, обійняла подругу й запросила всередину. Вони сіли на кухні, налили чай, і в кімнаті запанував аромат ванілі та кави.

— Ну, розповідай, як усе пройшло? — почала Марина.

— Напружено, але я впоралась, — з полегшенням сказала Настя. — Мабуть, досі не можу повірити, що склала всі три екзамени на відмінно.

— Я знала, що ти зможеш! — з гордістю сказала Марина. — Ти ж у мене вперта.

Вони засміялися, і тільки після цього подруга лукаво глянула на Настю:

— А тепер головне питання. Як там твій кавовий незнайомець?

Настя почервоніла, опустивши погляд у чашку.

— Та нічого такого, — тихо відповіла. — Просто поговорили…

— Просто поговорили? — Марина підняла брову. — Ти ж світишся, як після побачення.

Настя розповіла їй про нічну розмову, про його спокійний голос і те, як від нього чомусь стало тепло, ніби сонце після дощу. Марина слухала, кивала, а потім хитро посміхнулася:

— Ну що ж, моя люба, здається, твоє нове життя починається не лише з інституту.

Настя зніяковіла, але заперечувати не стала. Коли чашки спорожніли, Марина відставила свою й сказала з блиском в очах:

— А тепер — пропозиція, від якої ти не відмовишся.

— І яка ж? — з підозрою спитала Настя.

— Ми йдемо святкувати твій вступ. У нічний клуб.

— Куди? — Настя ледь не вдавилась чаєм.

— У клуб, Настю. Музика, танці, гарний настрій. Ти заслужила.

Настя спершу хотіла відмовитись, але всередині щось ніби підштовхнуло. “А може, варто дозволити собі трохи щастя?”

Вона усміхнулася й тихо сказала:

— Гаразд. Але тільки без пригод.

— Домовились! — вигукнула Марина й підморгнула. — Повір, цей вечір ти точно запам’ятаєш.

Настя тоді ще не знала, наскільки подруга мала рацію.