Глава 8. Перші кроки до мрії

Настя прокинулася рано, ще до того, як місто остаточно прокинулося. Світло ранкового сонця пробивалося крізь штори, освітлюючи кімнату, яку вона вже поступово перетворювала на свій маленький робочий куточок. Вона розклала конспекти з коледжу, підручники з анатомії, хімії та біології, які ще залишилися з її навчання на медсестру, і почала складати план підготовки до вступних іспитів на лікарський факультет.

— Спочатку повторю анатомію… потім біохімію… і обов’язково практичні завдання, — промовляла вона сама собі, беручи ручку і блокнот для нотаток. Настя відчула хвилювання, але це було не страх, а трепет: можливість зробити крок далі, стати лікарем, досягти того, про що мріяла роками. Кожна сторінка конспекту, кожен записаний факт здавався маленьким кроком до її мети.

Після кількох годин повторення матеріалів Настя відчула, що їй потрібна невелика пауза. Вона взяла телефон і набрала Марину.

— Привіт, — пролунав знайомий голос подруги. — Як ти?

— Привіт, — посміхнулася Настя. — Усе добре. Я зараз готуюся до вступу на лікарський факультет, намагаюся повторити всі матеріали, але Київ… тут так цікаво. Місто величезне, люди різні, атмосфера зовсім інша, ніж у Борисполі.

— Звучить чудово! — захоплено сказала Марина. — А встигаєш відпочивати хоч трохи?

— Трошки, — сміялася Настя. — вчора, наприклад, була в парку біля озера. Прогулянка допомогла відволіктися від книг.

Вони ще трохи обмінялися дрібницями: що бачили в місті, де можна перекусити, які враження від перших кроків у новому житті. Але коли розмовляти вже не було про що, Настя подумала прощатися.

— Ну, мабуть, мені час… треба ще трохи повторити матеріали, — сказала вона.

— Чекай, — раптом запитала Марина. — А ти не дзвонила тому хлопцю з кафе?

Настя відчула легке здивування і розвела руками:

— Ні, ще ні…

— Гаразд, — сказала Марина, але в її голосі звучало цікаве захоплення. — Тоді обов’язково розкажеш, якщо щось станеться.

Настя посміхнулася і попрощалася. Вона відчула легке хвилювання і думала про хлопця з кафе, але одночасно розуміла: зараз головне — підготовка до вступу та нове життя, яке вона будує сама. Но через хвилин 5 Настя сіла на диван і дістає з коробки салфетку, яку залишив той хлопець з кафе. Хвилин десять крутила її в руках, відчуваючи легке хвилювання і думки, що плутаються у голові.

— Якщо я поступлю, — прошепотіла вона сама собі, — обов’язково наберу його…

Рішення прийшло швидко, але Настя вирішила спершу поділитися ним із Мариною. Вона набрала коротке повідомлення:

“Марина, знаєш… якщо все вийде з вступом, я зателефоную тому хлопцю з кафе. Ще не знаю точно, як, але хочу спробувати.”

Через хвилину прийшла відповідь:

“Ого… це серйозно! 😄 Я рада за тебе! Обов’язково скажи, як усе буде, і не бійся — ти все зробиш правильно!”