Глава 7. Парк і спогади

Настя вийшла з квартири і вирішила прогулятися. Київ зустрів її шумом вулиць, запахами свіжої кави і хліба, сонячним світлом, що пробивалося крізь дерева. Вона повільно йшла, насолоджуючись кожним кроком, кожним звуком міста. Невдовзі Настя опинилася в парку біля озера. Вода тихо відбивала блакить неба, легкі хвилі грали на сонці, а дерева шелестіли листям. Вона сіла на лавку, глибоко вдихнула, і її думки понесли її в минуле.

Вона згадала свій перший поцілунок з Андрієм, який відбувся в парку, дуже схожому на цей: тихо, без слів, лише їхні погляди та сміх. Андрій підійшов до неї, взяв за руку і подивився прямо в очі.

— Настю… — прошепотів він, — я хочу бути поруч.

Його руки обережно торкнулися її обличчя, і їхні губи з’єдналися. Це було ніжно і трепетно, ніби весь світ навколо замовк. Настя відчула тепло його дотику, запах його одягу, легкий вітер, що кружляв їхні волосся. Її серце калатало, губи тремтіли від хвилювання і щастя, а думки розпливалися в ніжності. Коли вони відступили на кілька кроків, обидва були щасливі

— Це було… фантастично, неймовірно… — прошепотіла Настя, тримаючи його за руку.

Андрій усміхнувся, погладжуючи її пальці:

— Я ніколи не забуду цей поцілунок. Він назавжди залишиться у моєму серці.

Вони ще кілька хвилин стояли поруч і тримаючись за руки, а потім вирушили прогулятися далі парком. Весь вечір вони гуляли разом, обмінюючись поцілунками, сміялися і насолоджувалися моментом, ніби світ навколо перестав існувати — лишилися тільки вони двоє.

Зі спогадів Настю повернул лай собаки: парк у Києві був інший, але так само тихий і затишний. Вона посміхнулася, відчуваючи тепло від спогадів, але водночас радість від того, що може створити нові моменти в своєму житті.

Настя ще трохи посиділа на лавці, спостерігаючи за відблисками сонця на озері, і нарешті встала, щоб продовжити прогулянку. Кожен крок по парку здавався легким і впевненим — наче сама природа вітає її в новому місті і новому житті.

Вона йшла алеями парку, милуючись весняним сонцем, яке відбивалося на поверхні озера. Легкий вітер грав її волоссям, шелест листя звучав майже музично. Настя помічала людей навколо: мами з візочками, молоді пари, які сміялися, діти, що ганяли м’яч. Все це здавалося таким живим і справжнім. На одній із алеях вона побачила невелику кав’ярню на колесах, яка продавала ароматну випічку. Настя зупинилася, вдихнула запах свіжої кави і круасанів, і вирішила купити собі лате. Взявши напій у руки, вона присіла на кам’яну лавку, спостерігаючи за перехожими і насолоджуючись моментом спокою. Далі вона звернула на вузький провулок, який вів до тихого куточка парку. Там стояли старі ліхтарі, а між деревами пробивалися сонячні промені, створюючи дивовижну гру світла і тіні. Настя відчула, що це місце ідеально підходить для роздумів і планів на майбутнє.

Вона відчула легке хвилювання: місто велике, повне нових можливостей, але тепер воно не лякало її. Навпаки — манило, запрошувало створити своє власне життя, сповнене маленьких радощів, несподіванок і пригод. Настя пройшла далі, помічаючи людей, які щиро сміялися, собак, що бігали навколо, і художників, які малювали пейзажі парку. Вона зрозуміла, що навіть у великому місті можна знайти маленькі миті щастя, і що тепер її власне життя залежить лише від неї самої.

Сонце поволі схилялося до горизонту, а Настя йшла парком із відчуттям свободи і внутрішнього спокою. Кожен крок дарував впевненість: нові знайомства, нові місця, нові можливості — усе було попереду, що попереду справжнє життя, повне нових історій.

Сонце вже повністю сховалося, і настя рішили іди додому. Коли вона прийшла квартира світилася теплим світлом лампи. Настя глибоко вдихнула, відчуваючи, як енергія нового початку заповнює її. Вона усвідомила: попереду ще багато роботи, нових вражень і перших кроків у доросле життя, але тепер вона була готова.

— Потрібно готуватися до вступних іспитів… — подумала вона, беручи ручку і блокнот. — На лікаря… Я вже медсестра, але тепер хочу зробити крок далі.

Вона відкрила записи, підручники і конспекти з коледжу, які зберігала ще з навчання, і почала складати план підготовки до вступу: які предмети повторити, які матеріали знайти, на що звернути особливу увагу. Кожна записана деталь додавала впевненості: Настя відчувала, що з маленькими кроками вона будує своє майбутнє як лікар.

— Київ, моє нове життя починається тут… — прошепотіла вона сама собі, посміхаючись і відчуваючи легке хвилювання. — І я зроблю його своїм.

Вечір перетворився на ніч, а Настя, задоволена зробленим, нарешті присіла на диван. Вона знала: попереду важкі дні підготовки до іспитів, але водночас це був її шанс реалізувати мрію і стати тим, ким вона завжди хотіла бути — лікарем. Попереду було багато кроків, багато відкриттів, багато життя — і тепер воно належало тільки їй.