Глава 5. Перший день у Києві

Автобус повільно під’їхав до великого вокзалу Києва. Настя сиділа біля вікна, дивлячись на величезні будівлі, що здіймалися вгору, на жвавий потік людей і нескінченний рух автомобілів.

Серце калатало швидше, а руки трохи тремтіли — це було зовсім нове життя, зовсім нове місто, і все здавалося одночасно величним і трохи страшним.

— От і почалося… — прошепотіла Настя сама собі, збираючи речі з підніжки сидіння.

Вона вийшла з автобуса і вперше відчула справжній запах міста: суміш свіжого повітря після дощу, аромат кави з численних кав’ярень і легкий відтінок бензину.

Люди поспішали повз, говорили по телефону, сміялися, кудись поспішали. І в цьому вирі вона відчула, що їй доведеться знайти своє місце.

Настя повільно йшла до метро, тримаючи в руках сумку і коробку з речами, які вона привезла. Кожен крок відлунював у голові: нові знайомства, нові місця, нові почуття — все це здавалося водночас захоплюючим і тривожним.

Вона згадала слова Марини:

— Київ стане твоїм новим стартом, і я буду поруч, навіть якщо не завжди фізично.

Це додало їй сили. Настя усміхнулася сама собі, і вперше відчула, що хвилювання можна перетворити на натхнення.

Вона уявила, як пройде перший день у новому житті: знайде інститут, нові кав’ярні, цікаві місця, познайомиться з людьми, які стануть друзями.

На виході з метро вона зупинилася на мить, підняла голову і дивилася на величезні будівлі, що здіймалися над нею.

— Добре, Настю… все починається з цього кроку. — Вона зробила глибокий вдих і рушила вперед.

Навколо неї було так багато нового: вивіски магазинів, світлофори, ритм міста, який відразу захопив і трохи налякав. Але всередині розливалася рішучість — вона готова була зустріти будь-які пригоди, що чекали на неї в цьому великому місті. Перші кроки по новому житлу, нові вулиці, незнайомі обличчя — усе це змішувалося в калейдоскоп відчуттів: хвилювання, страх, цікавість і радість. Настя знала: кожен маленький крок наближає її до мрії, до життя, яке вона обрала сама і в цю мить вона усвідомила, що Київ уже став її новим початком, а попереду чекали тисячі можливостей, друзів і, можливо, несподівані зустрічі, які змінять усе. Настя проїхалась на метро і пішла за адресою де тепер вона буде жити. Коли Настя зайшла в квартиру, вона оглянула простір: пилюка висіла у променях сонця, меблі були брудні, а на полицях лежали старі речі тітки, давно не рухані, але замість відчуття смутку, вона відчула щось нове — можливість створити своє власне місце, чисте і затишне. Витягнувши стару ганчірку та віник, Настя почала прибирати. Пилюка піднімалася клубами, але з кожним рухом вона відчувала, що звільняє не лише простір, а й себе від тривоги та страху перед новим життям.

Вона розкрила старі коробки, знаходячи записники, фотографії та дрібні сувеніри тітки. Кожна річ розповідала історію — про минуле, про тепло і турботу, які залишилися в цих стінах. Настя акуратно відкладала їх у сторону, наче приймаючи спадок і одночасно відкриваючи шлях для власного життя.

Диван і крісла вона витерла ганчіркою, полиці почистила від пилюки. З кожним рухом квартира ставала все більш придатною для життя, і серце Насті наповнювалося радістю від того, що вона сама створює свій простір. Вона присіла на краєчок дивана, відчуваючи запах чистоти та тиші, і подумала:

— Це мій дім. Тут я можу почати все знову.

Настя посміхнулася, відчуваючи легке хвилювання та теплий спокій одночасно. Вона знала, що попереду ще багато роботи, але це був її перший день у новому житті — день, коли вона почала творити свій світ сама, вона глибоко вдихнула, дивлячись у вікно на шумний Київ, і промовила сама собі:

— Київ, я тут. І це тільки початок.