Глава 23. Умови гри

Спільну вечерю для учасників змагань влаштували в окремій залі академічної їдальні, яку зазвичай використовували для урочистих прийомів. Сьогодні її майже неможливо було впізнати: уздовж стін мерехтіли золотисті світильники, між високими вікнами звисали важкі темно-сині полотнища із зображенням герба Магічної академії Лоріана, а довгі столи, накриті білими скатертинами, вгиналися під вагою страв. Над ними плавали невеликі магічні кулі, наповнюючи залу теплим світлом, а в повітрі змішувалися аромати свіжоспеченого хліба, пряного м’яса, запечених овочів і солодкої випічки.

Уперше всі учасники змагань зібралися в одному місці. Команда Аурелії сиділа за центральним столом разом із представниками академії, тоді як делегації Меридіану, Валорії та князівства Танзіон розмістилися за сусідніми. Супроводжуючі магістри займали місця поруч зі своїми адептами, а за почесним столом розташувалися ректор, проректор Ландовський та кілька старших викладачів, які відповідали за організацію змагань.

Якщо хтось сподівався на тиху, спокійну вечерю, то йому явно не пощастило з компанією. Зала гуділа від розмов. Валорійці, які ще вранці здавалися мені мовчазними людьми, жваво сперечалися з меридіанцями, активно жестикулюючи. Один із танзіонців терпляче пояснював сусідові щось про магічні артефакти, час від часу малюючи пальцем невидимі схеми просто над столом, а двоє дівчат із його команди з цікавістю розглядали страви, які, очевидно, були їм незнайомі.

На столах вистачало всього. Великі блюда з печеним м’ясом у густому соусі сусідили з рум’яною птицею, фаршированою пряними травами та кислуватими ягодами. У срібних мисках лежали овочі, запечені з сиром, а поруч стояли кошики з іще теплим хлібом, маленькі пиріжки з м’ясом і грибами та тарілки з тонко нарізаними сирами. Особливо мене зацікавив великий глиняний горщик із тушкованим м’ясом, від якого пахло розмарином, часником і чимось пряним, назви чого я не знала, але вирішила, що неодмінно маю спробувати.

На десерт пропонували медові тістечка, горіхові рулети, ягоди в густому солодкому сиропі та невеликі кремові пироги, вкриті прозорою цукровою глазур’ю. Напоїв теж вистачало: темний ягідний морс, яблучний сік, настої трав і легке розбавлене вино, яке подавали в невеликих келихах.

Я обрала ягідний морс і вирішила, що для першої спільної вечері цього цілком достатньо. Мені ще не вистачало пригод, щоб додатково ускладнювати собі життя вином.

– Ти хоча б слідкуєш за тим, що їси? – зверхньо запитала Діана, коли я втретє потягнулася за невеликим пиріжком.

– Я не спостерігаю за їжею, зате помітила, що ти вже хвилин п’ять дивишся в бік валорійців.

– Я оцінюю потенційних супротивників.

Я замислилася, знову поглянувши на високого темноволосого валорійця, коли за почесним столом підвівся ректор. Розмови поступово стихли, а магічні світильники над центральною частиною зали стали трохи яскравішими, привертаючи увагу до нього.

– Шановні магістри, дорогі адепти! – почав він, дочекавшись, поки останні голоси змовкнуть. – Від імені Магічної академії Лоріана я радий вітати всіх учасників міжакадемічних змагань. Для нас велика честь приймати представників різних держав і магічних шкіл, кожна з яких має власні традиції, знання та досягнення. Сподіваюсь проведення між академічних змагань стане гарною традицією.

Він говорив про дружбу між академіями, про обмін досвідом і про те, що справжня майстерність визначається не лише силою магії, а й умінням застосовувати її розумно. Це була цілком очікувана урочиста промова, однак ректор не затягував її надміру, за що я подумки була йому вдячна.

– Тож пропоную підняти келихи за чесне суперництво, гідних супротивників і повернення кожного учасника додому з цінним досвідом та хорошими спогадами!

Магістри й адепти підвелися. Хтось підняв келих із вином, хтось – із соком, а я, як і Діана, обмежилася ягідним морсом.

– За чесні змагання! – пролунало з різних кінців зали.

Келихи тихо дзенькнули, і на кілька хвилин знову запанувала невимушена атмосфера. Навіть Ніколас, який сидів навпроти мене, здавався цілком задоволеним товариством. Щоправда, я не збиралася перевіряти, чи надовго вистачить його гарного настрою, тому старанно вдавала, що надзвичайно зацікавлена власною тарілкою.

– Ти так старанно не дивишся на кронпринца, – прошепотіла Діана.

Я не підняла очей і не відповіла.

– Зате він не зводить з тебе очей.

– Спасибі за цінну інформацію, але твої коментарі зараз недоцільні.

Діана, здається не очікувала від мене відповіді, а я ледь не всміхнулася, але вчасно сховала реакцію за келихом.

Андре сидів трохи далі, поруч із Даріаном. Він зрідка долучався до розмов, здебільшого слухаючи інших, але одного разу наші погляди зустрілися. Я ледь помітно всміхнулася, і він відповів мені такою ж стриманою усмішкою, перш ніж знову повернутися до розмови з магістрами.

Діана простежила за моїм поглядом і тихо хмикнула.

– О, – протягнула вона. – які погляди сирітка кидає на брата. Мені навіть цікаво, чи відомо про твої плани на Андре герцогу?

– Мої плани на Андре? Діано, ти себе добре почуваєш? Як ти саме щойно сказала – він мій зведений брат.

– Тоді навіщо ти його переслідуєш? – прошипіла Діана. – Він мій наречений!