Глава 14. Новий семестр і нові плани

Новий семестр розпочався з обіймів.

Щойно я побачила Вею біля входу до гуртожитку, то навіть не стала чекати, поки вона поставить валізу. Просто кинулася до неї й міцно обійняла, притиснувши до себе так, що вона від несподіванки ледь не випустила сумку з рук.

– Мірабель! – засміялася Вея, обіймаючи мене у відповідь. – Я теж рада тебе бачити, але якщо ти так зустрічаєш усіх після зимових канікул, то мені страшно уявити, що буде після літніх.

– Після літніх я тебе взагалі нікуди не відпущу.

– Домовилися.

Вона нарешті відсторонилася, поправила шарф і з критичним виразом оглянула мене з ніг до голови.

– Ти змінилася.

Я на мить завмерла.

– У поганому сенсі?

– Ні, навпаки. Ти виглядаєш... спокійнішою. Хоча, ти, здається, схудла.

Я ледь усміхнулася. Якби вона тільки знала, скільки всього сталося за останні тижні, то, мабуть, не назвала б мене спокійнішою.

– Напевно, просто добре відпочила.

Вея недовірливо примружилася.

– А може, з’явився хтось, хто викрав твоє серце?

– Я віддам серце тільки ідеальному чоловікові, - жартома сказала я.

– Жахливо. Це просто жахливо, зістарітись і все ще чекати ідеального чоловіка.

Ми засміялися й рушили коридором у бік навчального корпусу. Я взяла Вею під руку, і ми пішли поруч, як дві дівчини, які давно звикли одна до одної. Мені раптом стало неймовірно добре від цієї простої, майже буденної миті: я просто йшла на першу пару разом із подругою, слухала її сміх і відчувала під долонею тепло її руки.

– Ну, розповідай, – зажадала Вея, щойно ми звернули до сходів. – Як ти провела останні дні канікул?

– Спокійно. Повір, дні, проведені у тебе в гостях, були такі чудові, що повертатись до герцогського маєтку зовсім не хотілося. – Я вирішила змінити тему: – А що нового в тебе?

Просто я вирішила не уточнювати, що після приїзду від Веї, в моєму житті були король, який лежав при смерті, древня магічна клятва, моя золота магія, непритомність, кілька днів магічного виснаження, розмови про майбутнє, Небесне королівство і ті чарівні миті в обіймах Андре, які сприймалися так природно, ніби це була найзвичайніша річ у світі.

Деякі речі краще залишати при собі, особливо якщо ти сама ще не до кінця розумієш, що саме вони для тебе означають.

Ми зайшли до аудиторії майже одночасно з Марією, яка з’явилася у дверях із таким виразом обличчя, ніби повернутися до академії було її мрією.

– Нарешті! – вигукнула вона, одразу прямуючи до нас. – Ви навіть не уявляєте, як довго тягнулися ці канікули!

– Доброго ранку тобі теж, – засміялася Вея.

Марія поставила сумку на парту й сіла поруч із нами, навіть не намагаючись приховати нетерпіння.

– Я дев’ять днів провела у маєтку тітки, і ви не повірите, кого там зустріла.

Марія нахилилася ближче, і вже за кілька хвилин ми знали про її канікули більше, ніж, мабуть, знали її власні батьки. Виявилося, що вона побувала на зимовому балу, познайомилася з якимось молодим дворянином, посварилася з двоюрідною сестрою через сукню, каталася на ковзанах, двічі впала в сніг і примудрилася загубити сережку, яку зрештою знайшли в кишені її ж пальта.

Поступово до нашої розмови долучилися ще кілька адептів, і аудиторія наповнилася звичним шумом: хтось обговорював викладачів, хтось скаржився на ранній підйом, а хтось хвалився подарунками, привезеними з дому. Усе було настільки буденним, що я на кілька хвилин майже забула про останні тижні.

Я слухала дівчат і усміхалася, відчуваючи десь глибоко всередині тихе тепло. У мене була грамота, була магічна клятва короля, був захист, якого раніше я не мала, а найважливіше – тепер я знала, що в мене є вибір.

Я не була впевнена, що цього достатньо, аби перестати боятися Ніколаса, але вперше цей страх більше не здавався мені вироком.

– Адепти, я бачу, що канікули вам дуже сподобалися, – пролунав впевнений чоловічий голос.

Ми всі одночасно замовкли.

До аудиторії увійшов новий викладач – високий чоловік років сорока з темним волоссям, зібраним на потилиці, і тонкими окулярами в золотій оправі. Раніше я його не бачила. Він поклав на стіл кілька книг, спокійно оглянув аудиторію, а потім додав:

– Але якщо ви вже закінчили обмінюватися спогадами, пропоную згадати, що академія існує не лише для того, щоб ми могли зустрічатися після канікул.

Марія опустила голову, намагаючись приховати усмішку.

– Отже, – продовжив він, відкриваючи журнал, – мене звати професор Еліан Верес. Цього семестру я викладатиму вам теорію магічних потоків і практику їхнього контролю.

Я одразу випросталася.

Магічні потоки.

Після розмов з Андре ця тема цікавила мене значно більше, ніж раніше.

Професор почав пояснювати, як магічна енергія проходить через ядро мага, яким чином формується заклинання і чому надмірне навантаження може призвести не лише до виснаження, а й до пошкодження самого магічного ядра. Я слухала уважно, особливо коли він заговорив про те, що деякі види магії значно сильніше за інші реагують на емоційний стан мага.