Глава 7. Неочікуване знайомство

Музика продовжувала грати, пари поспішили знову зайняти свої місця на танцювальному майданчику, а я скористалася загальним рухом і зникла за першою ж колоною. Звідти краєм ока побачила Сесилію. Герцогиня дивилася на мене так, що навіть без жодних слів ставало зрозуміло: на мене чекала непроста розмова.

Фактично це була втеча, але назвемо її тактичним відступом. А ще помітила Філіпа, який саме прямував у мій бік.

Ні. Дякую. На сьогодні я вже достатньо поспілкувалася з чоловіками, які доводять мене до нервового зриву.

Прослизнувши позаду великої кадки з якоюсь розкішною рослиною, я швидко обійшла дві колони, пройшла позаду столів, заставлених фруктами, овочами, десертами та іншими смачними дивами, і прослизнула в двері, що вели до саду.

Подолавши кілька сходинок, я повернула праворуч на садову алею, але майже одразу зійшла з освітленої стежки. У приємній напівтемряві між деревами дихалося легше. Я прихилилася спиною до масивного стовбура – здається, це був кремезний дуб – і заплющила очі.

Прикривши повіки, спробувала перевести подих.

Боги, як же я ненавиділа аристократів і усю цю систему.

Ці посмішки, поклони, реверанси, приховані погрози, подвійні сенси, правила, за якими ти не можеш просто сказати людині, що тобі неприємне її товариство.

Мені хотілося втекти.

Сховатися та зникнути хоча б на кілька годин.

Але найгіршим було навіть не це. Страх, який я так старанно намагалася придушити після зустрічі з Ніколасом, знову підступав, захоплюючи мене все сильніше. Мене злило це відчуття, бо я ненавиділа власну слабкість. Ненавиділа те, що одна людина могла кількома словами повернути мене в життя, якого вже не існувало.

– Вам допомогти?

Приємний чоловічий голос пролунав зовсім поруч.

– Ні, але дякую, – автоматично відповіла я, здригнувшись від несподіванки.

І тільки після цього зробила глибокий вдих, розплющила очі й подивилася на чоловіка, який стояв неподалік.

Молодий.

Дуже привабливий.

Темне волосся, акуратно вкладене, виразні риси обличчя, уважні очі й та сама спокійна усмішка, яка чомусь одразу розслабляла. Він випромінював впевненість. Деякі люди просто народжуються з таким рівнем внутрішнього спокою.

Я ж у цей момент була готова обійняти дерево й попросити його захистити мене від аристократії.

Пауза затягнулася.

Чоловік, очевидно, зрозумів, що чекати від мене продовження розмови можна до ранку, тому першим представився:

– Дозвольте представитися. Лорд Даріан Кенард.

Я завмерла буквально на секунду, бо ім’я здалося знайомим.

Але спогад був десь далеко, на самому краю свідомості, тому я не стала поспішати. Зараз мені потрібно було хоча б пригадати, де саме я могла його чути.

Тим часом старі, намертво вбиті в мене в минулому житті аристократичні навички взяли своє. Я зробила легкий реверанс.

– Леді Мірабель Сейвонська.

– Приємно познайомитися, леді Мірабель. Хоча, якщо чесно, мене дещо дивує, що ви вирішили провести частину вечора саме тут. Побачивши вас, я подумав, що не тільки я не надто люблю подібні аристократичні заходи. Мені дуже пощастило прогулятися садом і знову зустріти чарівну молоду леді.

Я ледь усміхнулася.

– Ви сказали, що вам пощастило знову зустріти мене. Тобто, якщо я правильно зрозуміла, ви вже не вперше мене бачите?

– О, то ви все-таки мене не помічали?

У його голосі прозвучала така удавана образа, що я не втрималася від легкої усмішки.

– Шкода, – зітхнув Даріан. – Я вже встиг порадіти, що залишився у вашій пам’яті.

– Тоді, можливо, поясните, де саме ми бачилися?

– У магічній академії. Я досить часто бачу вас у бібліотеці.

Я здивовано подивилася на нього.

– Справді? І часто ви там буваєте?

– О, не повірите, набагато частіше за вас.

Я не стрималася й засміялася.

– Це вже звучить як виклик.

– Ні, лише констатація факту, – він усміхнувся. – Бібліотека – одне з моїх улюблених місць. Хоча мушу визнати, останнім часом я звертаю увагу не лише на книги. Ви теж проводите там чимало часу.

І тільки тепер я почала згадувати. Справді, я бачила його кілька разів.

Він сидів у бібліотеці за одним із дальніх столів, часто схилившись над товстими фоліантами. Інколи щось записував, інколи просто читав. Але я ніколи не звертала на нього особливої уваги. У бібліотеці академії завжди було багато людей, роздивлятися всіх не було ані потреби, ані бажання.

– То ви також навчаєтеся в академії? – запитала я радше для того, щоб підтримати розмову.

– Четвертий курс. Моя спеціалізація – бойова магія та цілительство.

Я з цікавістю подивилася на нього.