Глава 4. В тиші старої вежі

Андре

Стара вежа була одним із небагатьох місць в академії, де Андре справді міг залишитися наодинці.

Старий корпус давно закрили для студентів. Частину приміщень використовували як склад, частину просто залишили напризволяще, і ніхто особливо не цікавився тим, що відбувається за товстими кам’яними стінами. Проте Андре мав ключ. Колись він отримав його від наставника, а потім так і не повернув.

Тут йому добре думалося. Особливо тоді, коли думки ставали надто заплутаними. А сьогодні вони були саме такими.

Андре стояв біля відкритого віконного отвору на самому верху вежі, поклавши долоні на холодний камінь. Унизу простягалися дахи академічних корпусів, зелені дерева, доріжки, якими снували студенти. День був ясним, але вітер на висоті гуляв сильний, раз у раз відкидаючи темне волосся з його чола, але він не помічав холоду. Він думав про Мірабель. Знову. Останнім часом це стало приємною закономірністю.

Він давно перестав переконувати себе, що його турбота про неї – лише відповідальність старшого брата. Це було б простіше. Зручніше. Правильніше. Але це було неправдою.

Він мав до неї почуття. І, що було ще гірше, уже навіть не намагався цього заперечувати. Те, що сталося на вежі тієї ночі, лише остаточно поставило крапку в його внутрішніх суперечках. Він пам’ятав її обійми, тепло її тіла під своїм плащем, а потім – той короткий, трепетний і невпевнений поцілунок.

Відтоді минуло зовсім небагато часу, але Андре вже знав одну річ: якщо Мірабель опиниться в небезпеці, він буде її захищати. Не тому, що так велить родина. Не тому, що він старший. Просто тому, що не зможе інакше.

А тепер небезпека сама йшла їй назустріч.

Кронпринц. Його кузен. А точніше – люди, які діяли від його імені. Вони шукали дівчину-магесу, яка врятувала принца під час полювання. За чутками, вона мала рідкісні цілющі здібності.

Андре повільно стиснув пальці. Він не бачив самого моменту порятунку – тоді був далеко від того місця. Але він бачив Мірабель. Пам’ятав, як вона виїхала з лісу, як швидко спішилася, як відійшла від коня й кілька хвилин просто стояла, намагаючись відновити дихання. Тоді це здалося йому дивним. Тепер він знав чому.

– Мірабель… – Андре тихо видихнув її ім’я. – Як же мені тебе з цього всього врятувати?

Відповіді, звісно, не було. Лише вітер пройшовся кам’яними стінами.

Він не знав, чого боялася Мірабель. Вона приховувала від нього щось дуже важливе і залишалась для нього загадкою. Андре не знав, що саме вона приховує, але не збирався змушувати її говорити. Він бачив, як вона реагувала на будь-які розмови про палац, владу, королівський двір. Бачив той страх, який вона намагалася приховати за спокійним голосом, і розумів його краще, ніж хотів би.

Якщо її магія справді виявиться здатною врятувати короля, двір уже не захоче просто подякувати їй і відпустити. Такі речі не відпускають. Особливо коли йдеться про життя монарха. І розмова в кабінеті наставника, на яку він напросився, підтвердила, що Мірабель усвідомлює всю серйозність ситуації.

Андре відірвав погляд від горизонту. Його власні плани теж доведеться змінити. Після завершення навчання він збирався поїхати до діда по матері. Старий уже кілька років кликав його до себе, і Андре нарешті погодився. Тепер він сумнівався. Ні, не сумнівався – він уже вирішив. Поїздку доведеться відкласти. Можливо, на кілька місяців. Можливо, довше. Він не міг залишити Мірабель саму, коли навколо неї починала затягуватися петля.

Навіть його вміння відкривати магічні портали не вирішувало проблему повністю. Цю таємницю Андре беріг роками. Більшість магів вважали, що портали на великі відстані вимагають складних стаціонарних артефактів, а самостійний перехід без підготовки надто небезпечний. Андре знав більше. Але портал – не двері, які можна відчинити й за секунду опинитися в потрібному місці. Чим більша відстань, тим більше сили, точності й концентрації він вимагав. Помилка могла коштувати дорого. Тому просто поїхати до діда, а потім за потреби стрибати назад до столиці він не зможе.

Отже, залишиться тут. Принаймні поки не зрозуміє, куди все це рухається.

Андре знову подумав про короля. Якщо Мірабель справді зможе його врятувати – це буде добре. Він щиро хотів, щоб король жив. Проблема була в іншому. Кронпринц. Зараз він поруч із Філіпом, але Андре дуже сумнівався, що так триватиме довго. Рано чи пізно він дізнається правду. І тоді захоче привласнити дівчину, яка повернула йому життя.

Він уже перебрав у голові кілька варіантів. Деякі були простими. Деякі – небезпечними. А один із них він спочатку навіть відкинув як абсурдний.

Одружитися з Мірабель.

Думка повернулася знову. Андре скривився. Батько буде проти. Навіть не треба було питати. Для герцога це стане політичною катастрофою. Андре був його старшим сином, спадкоємцем герцогського титулу. Люди при дворі вже давно сприймали його як одного з найперспективніших молодих магів королівства. Більше того – через становище родини він фактично був третім у лінії престолонаслідування після кронпринца та герцога Альберта.

А Мірабель… Так, вона була прийомною дочкою його батька. Формально – майже сестрою. Але саме тому такий шлюб сприйняли б як ще більший скандал. Мезальянс. Плітки. Політичні наслідки. Безліч причин сказати «ні».