Альтернативний епілог. Новина, якої ніхто не очікував

Минуло кілька місяців після того, як Міра повернулася додому.

Її життя змінилося. Вона пересувалася на кріслі, проходила реабілітацію й поступово звикала до нового ритму.

Одного ранку Міра відчула сильну слабкість.

— Раяне…

— Що сталося?

— Мені останнім часом постійно нудить.

Раян занепокоївся.

— Треба сходити до лікаря.

Міра спочатку не хотіла, але погодилася.

Через кілька годин вона сиділа в кабінеті, стискаючи руки.

Лікар подивився на результати обстеження й усміхнувся.

— Міро, у мене для вас новина.

— Яка?

— Ви вагітні.

Міра завмерла.

— Що?..

Раян, який сидів поруч, теж не повірив своїм вухам.

— Вагітна?

Лікар кивнув.

Міра прикрила рот рукою.

— Але… після всього, що зі мною сталося…

— Саме тому ми будемо дуже уважно спостерігати за вашою вагітністю. Вам потрібен регулярний медичний контроль.

Раян узяв Міру за руку.

Вони обоє мовчали.

Це був шок.

Але разом із шоком прийшли сльози.

— У нас буде дитина? — прошепотіла Міра.

Раян усміхнувся крізь сльози.

— Так.

Він поцілував її руку.

— Наша маленька дитина.

Коли вони розповіли новину батькам Міри, мама спочатку просто стояла мовчки.

А потім заплакала від щастя.

— Після всього, що ти пережила…

Вона обійняла доньку.

— Я думала, що вже втратила тебе.

Міра усміхнулася.

— А тепер у тебе буде ще одна причина мене сварити.

Мама засміялася крізь сльози.

— Тільки спробуй мене не слухатися!

Арав і Кавія дізналися про вагітність наступного дня.

Арав довго дивився на Міру.

— Ти справді вагітна?

— Так.

Кавія одразу обійняла її.

— Яка прекрасна новина!

Арав усміхнувся.

— Після всього, що сталося… це справжнє диво.

Міра поклала руку на живіт.

— Я ще навіть не знаю, хто там.

Раян усміхнувся.

— Хлопчик чи дівчинка — головне, щоб здорова дитина.

Арав подивився на нього.

— А я вже знаю, кого хочу.

— Кого?

— Хрещеника.

Усі засміялися.

Того вечора Міра сиділа біля вікна.

Раян став позаду й обережно обійняв її.

Вона поклала його руку на свій живіт.

— Там справді хтось є.

— Так.

— Маленький.

— Дуже маленький.

Міра усміхнулася.

— Я думала, що моє життя закінчилося.

Раян поцілував її у волосся.

— А воно тільки починається.

Міра подивилася на нього.

— Ти думаєш, я впораюся?

— Ми впораємося.

Вона усміхнулася.

І вперше після всього пережитого в її очах з'явився не страх.

А надія.

Попереду на них чекали нові випробування.

Але тепер у Міри була причина боротися ще сильніше.

Її дитина. ❤️