Глава 16. Діагноз

У палаті було тихо.

Міра все ще не приходила до тями.

Раян сидів поруч із її ліжком і тримав її за руку.

За дверима стояли Арав і Кавія.

Минуло кілька годин, перш ніж лікар повернувся.

Цього разу його обличчя було серйозним.

— Можна з вами поговорити?

Раян підвівся.

— Так.

Вони відійшли в коридор.

— Ми отримали результати обстежень.

— І що з нею?

Лікар на мить замовк.

— Ми виявили утворення в головному мозку.

Раян зблід.

— Утворення?

— Так. За результатами обстеження є серйозна підозра на пухлину. Потрібні додаткові дослідження, щоб визначити її характер і точний діагноз.

Раян кілька секунд просто дивився на лікаря.

— Ви хочете сказати…

— Є підозра на рак мозку.

Ці слова ніби розкололи тишу.

Раян опустив голову.

— Ні…

Лікар поклав руку йому на плече.

— Ми ще не можемо сказати, наскільки все серйозно, поки не матимемо повних результатів. Але лікування потрібно починати якомога швидше, якщо діагноз підтвердиться.

Раян повернувся до палати.

Арав одразу підвівся.

— Що сказав лікар?

Раян мовчав.

Кавія подивилася на нього.

— Раяне?

Він нарешті підняв очі.

— У Міри пухлина в мозку.

Арав застиг.

— Що?

— Лікар сказав, що є підозра на рак.

Арав відступив на крок.

Наче ці слова фізично вдарили його.

— Ні…

Він подивився крізь скло на Міру.

Вона лежала нерухомо.

Така спокійна.

Наче нічого не сталося.

— Вона ж учора сміялася, — прошепотів він.

Кавія витерла сльози.

— Я знаю.

Раян стиснув кулаки.

— Вона не повинна була залишатися з цим сама.

Арав повернувся до нього.

— Ми не залишимо її саму.

Їхні погляди зустрілися.

Вперше вони не були суперниками.

Не були двома чоловіками, пов'язаними з однією жінкою.

Вони просто були двома людьми, які боялися втратити Міру.

— Я зроблю все, що зможу, — сказав Раян.

Арав кивнув.

— І я.

Кавія подивилася на них обох.

— Тоді будемо боротися разом.

Через кілька годин Міра повільно відкрила очі.

Світло різало очі.

Вона спробувала поворухнутися.

— Де я?

Раян одразу нахилився до неї.

— У лікарні.

— Що сталося?

Він не знав, як сказати.

Міра подивилася на нього.

— Раяне… що відбувається?

Він узяв її за руку.

— Лікарі знайшли дещо на обстеженні.

Міра відчула тривогу.

— Що?

Раян мовчав.

Вона подивилася на нього ще уважніше.

— Скажи мені правду.

Двері палати відчинилися.

Лікар зайшов усередину.

— Міро, нам потрібно з вами поговорити.

Вона подивилася на нього.

— Я хвора?

Лікар сів поруч.

— Ми виявили пухлину в головному мозку. Потрібні додаткові обстеження, щоб встановити точний тип пухлини.

Міра зблідла.

— Пухлину?..

Вона перевела погляд на Раяна.

— Це рак?

Лікар обережно відповів:

— Є така підозра. Але ми ще не маємо права говорити про остаточний діагноз без додаткових аналізів.

Міра заплющила очі.

По її щоці скотилася сльоза.

— Я не хочу помирати…

Раян міцно стиснув її руку.

— Ти не будеш одна.

Міра подивилася на нього.

А за дверима стояв Арав.

Він почув її слова.

І вперше в житті йому стало по-справжньому страшно.

Бо тепер питання було вже не в коханні.

Не в шлюбі.

Не в родинах.

Не в обручках.

Тепер вони всі четверо мали одну мету:

врятувати Міру.