Глава 15. Міра втрачає свідомість

Після розмови з Кавією я повернулася до зали.

Навколо грала музика, люди розмовляли, сміялися, фотографувалися.

А я майже нікого не чула.

У голові крутилися лише її слова:

«Не бійся своїх почуттів».

Я подивилася на Арава.

Він стояв поруч із Кавією.

Наші погляди зустрілися.

І раптом мені стало важко дихати.

Я відвела очі.

— Міро?

Раян стояв поруч.

— Ти нормально себе почуваєш?

— Так.

Я спробувала усміхнутися.

— Просто трохи втомилася.

— Хочеш вийти?

— Так.

Ми вийшли в коридор.

Я зробила кілька кроків і раптом відчула сильне запаморочення.

Стіни ніби почали рухатися.

— Раяне…

Він одразу схопив мене за руку.

— Міро?

Я спробувала відповісти, але голос зник.

Перед очима все потемніло.

Останнє, що я побачила, — стривожене обличчя Раяна.

А потім я втратила свідомість.

— Міро!

Раян ледве встиг підхопити мене.

Люди навколо одразу заметушилися.

— Викличте лікаря!

— Що сталося?

— Вона дихає?

Кавія вибігла з зали.

За нею з'явився Арав.

Коли він побачив Міру на руках Раяна, його обличчя зблідло.

— Що з нею?

Раян подивився на нього.

— Не знаю. Вона просто втратила свідомість.

Арав зробив крок уперед.

— Міра…

Кавія схопила його за руку.

— Араве, зачекай.

Він навіть не почув її.

— Міро, відкрий очі.

Але вона не реагувала.

Через кілька хвилин приїхав лікар.

Після огляду він сказав:

— Потрібно відвезти її до лікарні. Вона могла знепритомніти через перевтому, стрес або різке падіння тиску. Потрібно обстеження.

Раян кивнув.

— Я поїду з нею.

Арав мовчав.

Він хотів сказати, що теж поїде.

Але не мав права.

Міра була дружиною Раяна.

Він — чоловіком Кавії.

І це було найболючіше.

У лікарні Міру одразу повезли на обстеження.

Раян залишився біля дверей.

Кавія стояла поруч з Аравом.

— Вона буде добре, — тихо сказала вона.

Арав дивився на двері.

— Я повинен бути поруч.

— Я знаю.

— Але не можу.

Кавія стиснула його руку.

— Ти вже зробив достатньо.

Він подивився на неї.

— Я боюся її втратити.

Кавія сумно усміхнулася.

— Тоді просто молись за неї.

Арав заплющив очі.

Вперше за багато років він щиро попросив долю лише про одне:

не забирати Міру.

Через деякий час лікар вийшов.

Раян одразу підійшов.

— Як вона?

— Свідомість ще не повернулася, але стан стабільний. Ми залишимо її під наглядом.

Раян видихнув.

Арав почув ці слова й опустив голову.

Він не знав, що коли Міра прокинеться, її життя зміниться ще сильніше.

Бо в лікарні вона дізнається те, чого ніхто не очікував.

І ця таємниця стане причиною нових конфліктів між чотирма людьми.

А поки Міра лежала нерухомо, Раян сидів біля її ліжка.

Арав залишився за дверима.

Він не міг зайти.

Але не міг і піти.