Глава 14. Міра і Кавія

Після вечері я вийшла в сад.

Мені потрібно було побути на самоті.

Зустріч з Аравом не виходила з голови.

Я думала, що вже навчилася жити без нього.

Я вийшла заміж за Раяна.

Арав одружився з Кавією.

Наші життя розійшлися.

Принаймні, я так думала.

— Міро.

Я обернулася.

Позаду стояла Кавія.

Я здивувалася.

— Ти мене шукала?

— Так.

Вона підійшла ближче.

Кілька секунд ми просто мовчали.

Я не знала, що сказати дружині Арава.

А вона, мабуть, не знала, що сказати дружині Раяна.

— Я хочу з тобою поговорити, — нарешті сказала Кавія.

— Про Арава?

Вона кивнула.

Я опустила очі.

— Я не хочу забирати його у тебе.

— А я не хочу забирати Міру в Раяна.

Я здивовано подивилася на неї.

— Ти говорила з Раяном?

— Так.

— І?

— Ми зрозуміли, що ніхто з нас не хоче бути ворогом.

Я мовчала.

Кавія сіла на лавку.

— Сядь.

Я сіла поруч.

— Міро, я хочу сказати тобі одну річ.

— Що?

— Арав не забув тебе.

Моє серце здригнулося.

— Не кажи цього.

— Чому?

— Тому що це все ускладнює.

Кавія подивилася на мене.

— А якщо все вже складно?

Я нічого не відповіла.

Вона продовжила:

— Він говорив про тебе ще до нашого весілля.

Я опустила очі.

— Я теж думала про нього.

Кавія сумно усміхнулася.

— Я знаю.

— Ти ненавидиш мене? — раптом запитала я.

Кавія здивовано подивилася.

— За що?

— За те, що він кохає мене.

Вона похитала головою.

— Ні.

— Чому?

— Бо я ніколи не була закохана в Арава.

Я подивилася на неї.

— Тоді чому ви одружилися?

— Наші сім'ї.

Я кивнула.

— У нас із Раяном було так само.

Кавія усміхнулася.

— Виходить, ми з тобою опинилися в однаковій ситуації.

Я тихо засміялася.

— Дві дружини, які повинні були ненавидіти одна одну.

— А натомість сидять у саду й розмовляють.

Ми обидві засміялися.

Вперше за цей вечір мені стало легко.

Кавія взяла мене за руку.

— Міро.

— Так?

— Я не знаю, що буде далі.

Я стиснула її пальці.

— Я теж.

— Але якщо ти справді кохаєш Арава…

Я подивилася на неї.

— Що?

— Не бійся своїх почуттів.

У мене навернулися сльози.

— Але я одружена.

— Я знаю.

— І він одружений.

— Я знаю.

— Тоді як?

Кавія тихо відповіла:

— Іноді життя ставить людей у ситуації, де немає правильного рішення. Є лише чесне.

Я мовчала.

Її слова залишилися в моєму серці.

Перед тим як ми повернулися до зали, Кавія сказала:

— І ще одне.

— Що?

— Якщо одного дня ти вирішиш боротися за Арава, я не буду тобі заважати.

Я подивилася на неї.

— Дякую.

— Не дякуй.

Вона усміхнулася.

— Просто будь чесною.

Я кивнула.

Ми повернулися до зали разом.

Арав побачив нас.

Його погляд одразу зупинився на мені.

Раян теж подивився.

Я взяла чоловіка за руку.

Але вперше зрозуміла:

обручка на моєму пальці не може наказати моєму серцю, кого любити.

І, можливо, саме з цієї ночі Кавія стала для мене не суперницею.

А першою людиною, яка зрозуміла мене по-справжньому