Глава 12. Через три місяці

Минуло три місяці.

Три місяці відтоді, як Міра стала дружиною Раяна.

Три місяці відтоді, як Арав одружився з Кавією.

Їхні життя ніби заспокоїлися.

Але лише на поверхні.

Міра

Я сиділа на задньому сидінні автомобіля й дивилася у вікно.

Раян сидів поруч.

— Ти хвилюєшся? — запитав він.

— Трохи.

— Це лише вечеря.

Я усміхнулася.

— Для тебе — лише вечеря.

— А для тебе?

Я знизала плечима.

— Не знаю.

Сьогодні наші родини мали зустрітися на великій благодійній вечері.

Я не хотіла йти.

Але Раян сказав, що це важливо для його родини.

Тому я погодилася.

Ми під'їхали до великого готелю.

Я вийшла з автомобіля.

На мені була проста, але елегантна сукня.

Раян подав мені руку.

— Готова?

— Так.

Ми зайшли всередину.

Я ще не знала, що через кілька хвилин побачу людину, яку намагалася забути три місяці.

Арав

Я ненавидів подібні вечори.

Навколо було занадто багато людей.

Занадто багато усмішок.

Занадто багато розмов про бізнес.

Кавія стояла поруч.

— Не дивись так, — сказала вона.

— Як?

— Наче хочеш втекти.

Я усміхнувся.

— Я саме цього й хочу.

Вона тихо засміялася.

— Потерпи.

Ми зайшли до великої зали.

Батько одразу почав вітатися з партнерами.

Я майже не слухав.

Поки не почув знайомий голос.

— Дякую, що запросили нас.

Я завмер.

Цей голос.

Я знав його.

Повільно повернув голову.

І побачив її.

Міру.

Світ ніби зупинився.

Вона стояла біля Раяна.

На ній була елегантна сукня.

Її волосся було зібране, а на шиї блищала тонка прикраса.

Але я впізнав її одразу.

Ту саму дівчину.

Той самий погляд.

Ті самі очі.

Міра теж мене побачила.

Її обличчя змінилося.

Вона завмерла.

— Арав…

Я почув своє ім'я з її вуст.

І зрозумів, що вона пам'ятала мене.

Раян подивився на неї.

— Ви знайомі?

Міра не відповіла.

Я теж мовчав.

Кавія стояла поруч зі мною.

Вона подивилася спочатку на мене, потім на Міру.

І все зрозуміла.

— Ми зустрічалися в храмі, — нарешті сказала Міра.

Я кивнув.

— Так.

Раян простягнув мені руку.

— Раян.

Я потиснув її.

— Арав.

Коли наші руки розійшлися, я подивився на Міру.

На її пальці була обручка.

Моє серце стиснулося.

Вона теж подивилася на мою руку.

І побачила мою обручку.

Ми обоє зрозуміли.

Ми одружені.

Але не одне з одним.

Ми намагалися поводитися нормально.

Розмовляли з іншими гостями.

Посміхалися.

Слухали музику.

Але кожного разу, коли я піднімав очі, знаходив її погляд.

Нарешті Міра вийшла на терасу.

Я не знав, чи варто йти за нею.

Кавія тихо сказала:

— Іди.

Я подивився на неї.

— Ти впевнена?

— Так.

Я вийшов на терасу.

Міра стояла біля перил.

— Привіт, — тихо сказав я.

Вона обернулася.

— Привіт.

Кілька секунд ми просто дивилися одне на одного.

— Ти вийшла заміж, — сказав я.

Вона кивнула.

— Так.

— Я теж.

Вона подивилася на мою руку.

— Я бачу.

Я опустив очі.

— Ти щаслива?

Міра довго мовчала.

— Раян хороший чоловік.

Я усміхнувся.

— Я не це запитав.

Вона подивилася мені в очі.

— Не знаю.

Моє серце забилося сильніше.

— А ти?

Я не відповідав кілька секунд.

— Кавія хороша.

Міра сумно усміхнулася.

— Я теж не це запитала.

Ми обоє засміялися.

А потім знову запала тиша.

— Чому ти не сказав, що заручений? — тихо запитала вона.

— А ти чому не сказала, що заручена?

— Я не знала, що ти знову з'явишся.

— Я теж.

Вона опустила очі.

— Можливо, нам не варто було зустрічатися.

Я зробив крок ближче.

— Можливо.

— Араве…

— Що?

— Ми обоє вже одружені.

Я кивнув.

— Я знаю.

— Тоді ми повинні забути одне одного.

Я подивився на неї.

— Ти можеш?

Вона мовчала.

Цієї відповіді було достатньо.

З дверей тераси на нас дивилися двоє людей.

Кавія.

І Раян.

Кавія тихо сказала:

— Тепер ти бачиш?

Раян не відповів.

Він дивився на Міру.

Потім на Арава.

І в його погляді вперше з'явилася тривога.

Бо він зрозумів:

це не була випадкова зустріч.

Між цими двома вже давно існувало щось таке, чого не можна було просто стерти.

Арав і Міра повернулися до зали окремо.

Вони не торкнулися одне одного.

Не сказали нічого зайвого.

Але обоє знали:

через три місяці вони нарешті зустрілися по-справжньому.

І тепер забути одне одного буде набагато важче.