Глава 3. Кавія

Я завжди знала, що одного дня мене попросять стати дружиною чоловіка, якого обрали не я.

У нашій родині так було завжди.

Шлюб — це не тільки про кохання.

Це про прізвище.

Про гроші.

Про репутацію.

Про те, які двері відкриються після весілля.

Тому, коли мама сказала мені:

— Кавіє, ти зустрінешся з Аравом сьогодні ввечері.

Я навіть не здивувалася.

Я лише відклала книгу й подивилася на неї.

— Сьогодні?

— Так.

— А якщо я не хочу?

Мама сіла навпроти.

— Ти знаєш відповідь.

Я знала.

У нашій родині не питали, чого хочуть доньки.

Нам повідомляли, що буде краще для всіх.

Я підійшла до дзеркала.

На мені була проста світла сукня.

Мама хотіла, щоб я одягла щось дорожче.

Але я відмовилася.

Мені не хотілося виглядати так, ніби я йду на власне весілля.

Бо я не збиралася закохуватися в незнайомця.

Коли я побачила Арава в ресторані, то одразу зрозуміла, чому про нього говорили стільки років.

Високий.

Стриманий.

Серйозний.

Він мав той погляд, який буває у людей, котрі звикли отримувати відповіді ще до того, як поставлять питання.

Але в його очах не було радості.

Він виглядав так, ніби теж прийшов сюди не за власним бажанням.

— Ти Кавія? — запитав він.

— Так.

— Я Арав.

Я ледь усміхнулася.

— Я знаю.

Він сів.

Між нами зависла незручна тиша.

Я вирішила не грати в цю гру.

— Ти проти нашого шлюбу?

Він підняв очі.

— Так.

Я кивнула.

— Я теж.

Він здивувався.

— Тоді чому ти погодилася прийти?

Я подивилася у вікно.

— Бо іноді в нашому світі люди приходять на зустрічі не тому, що хочуть. А тому, що повинні.

Арав нічого не відповів.

І саме тоді я зрозуміла одну річ.

Він не був таким, яким його описували.

Мені говорили, що він холодний, зарозумілий і

Мені говорили, що він холодний, зарозумілий і впевнений у собі.

Але переді мною сидів чоловік, який просто втомився від того, що його життя вирішують інші.

— Ти любиш когось? — несподівано запитала я.

Він на секунду завмер.

— Ні.

Відповідь прозвучала занадто швидко.

Я уважно подивилася на нього.

— Точно?

— Так.

Але чомусь я йому не повірила.

Після нашої зустрічі я повернулася додому.

Мама вже чекала мене.

— Ну?

Я зняла сережки.

— Він не хоче цього шлюбу.

— Але погодиться?

Я подивилася на неї.

— Не знаю.

Мама насупилася.

— Він мусить погодитися.

Я промовчала.

Того вечора я довго сиділа біля вікна.

Мене не лякало саме весілля.

Мене лякало інше.

Я могла прожити все життя з людиною, яку не люблю.

І, можливо, навіть не дізнатися, як це — бути по-справжньому коханою.

Через кілька днів я знову зустрілася з Аравом.

Цього разу він був ще більш мовчазним.

Ми говорили про майбутнє весілля, про родини, про бізнес.

Але жодного разу — про почуття.

Мені здавалося, що між нами існувала невидима стіна.

І я не збиралася її ламати.

Бо я не хотіла ставати ще однією людиною, яка змушує його робити те, чого він не хоче.

— Араве, — сказала я перед тим, як ми розійшлися.

— Так?

— Якщо цей шлюб відбудеться…

Він подивився на мене.

— Я не вимагатиму від тебе любові.

Він мовчав кілька секунд.

— Дякую.

Я усміхнулася.

— Можливо, ми зможемо хоча б бути друзями.

— Можливо.

Я пішла.

Арав залишився стояти на місці.

Я не знала, про що він думав.

Але мені здавалося, що його думки були зовсім не про мене.

Через тиждень я випадково почула розмову батька з мамою.

— Якщо цей шлюб не відбудеться, наша угода з родиною Арава зруйнується.

— Я знаю.

— Тоді Кавія повинна вийти за нього.

Я завмерла біля дверей.

Отже, все було ще серйозніше, ніж я думала.

Це весілля було потрібне не тільки нашій родині.

Воно було частиною великої гри.

Я відійшла від дверей.

Уперше мені стало страшно.

Бо я зрозуміла:

якщо Арав спробує втекти від цього шлюбу, постраждають дві родини.

Але я ще не знала головного.

Десь у цьому місті жила дівчина на ім'я Міра.

Дівчина, яку Арав колись зустрів у храмі.

Дівчина, про яку він досі не міг забути.

І рано чи пізно вона знову з'явиться в його житті.

Тоді все зміниться.

І я, Кавія, опинюся не просто нареченою.

Я стану частиною любовного трикутника, якого ніхто з нас не просив.

Але доля вже написала перший рядок.

І стерти його буде неможливо.