Розділ V

Дружба між Вірою, Стеллою та Феліксом була схожа на союз трьох різних стихій: камінь, вода і вітер. Вони не були ідеальними друзями без сварок. Але вони стали точкою опори один для одного.

Їхні будні були далекі від ідеалу. Найбільша напруга виникала під час сесій. Віра, вірна своїй самостійній підготовці, виснажувала себе до межі, відмовляючись від відпочинку. Стелла намагалася залучити свій стратегічний підхід, плануючи графіки, які зводили Віру з розуму. А Фелікс... Фелікс знову-таки був тим, хто балансував між ними, намагаючись знову не скотитися до «ай… якось вийде», а чесно вивчити матеріал.

Одного разу, посеред ночі перед екзаменом з економетрики, стався великий вибух. Віра, роздратована тим, що Стелла радила їй "відпустити ситуацію і довіритися потоку", зірвалася:

— Тобі легко говорити! У тебе завжди все складається! Ти навіть не знаєш, що таке справжній страх поразки, бо твій «потік» завжди виносить тебе на берег. А я тут вигризаю кожну відповідь!

Стелла, яка зазвичай була непохитною, відклала підручник. Її голос був холодним:

— Ти вважаєш, що моя впевненість — це дар з неба? Це вибір, Віро. Я вибираю не боротися з реальністю, а співпрацювати з нею. Твоя «боротьба» — це не чесність, це самокатування, яким ти намагаєшся довести собі, що ти чогось варта. Ти боїшся не провалу. Ти боїшся, що без своїх страждань ти не знатимеш, хто ти така.

Це було найжорсткіше, що вони коли-небудь казали одне одному. Фелікс сидів між ними, відчуваючи, як повітря густішає від їхньої напруги. Він втрутився, переламавши тишу:

— Ей, ви обидві праві. Віра, ти сильна, але ти виснажуєшся. Стелло, ти мудра, але іноді твоя мудрість звучить як зверхність. Давайте просто вивчимо цей проклятий розділ, бо я нічого не розумію, а завтра завал.

Вони замовкли. Вибачень не було — їм це не потрібно було. Але наступну годину вони працювали мовчки, відчуваючи дивну гармонію в цій різниці поглядів.

Випускний день видався сонячним, наче світ спеціально готував для них ідеальний фінал. У повітрі пахло свіжоскошеною травою та парфумами, а в головах крутилося усвідомлення: все нарешті закінчилося.

Коли вони стояли на площі перед університетом у своїх мантіях, Віра відчула дивне щемливе відчуття. Вона подивилася на свій диплом. Він був здобутий її потом і кров’ю. Поруч стояла Стелла, яка отримала червоний диплом з тією самою спокійною посмішкою, ніби це був лише ще один крок у довгій подорожі. І Фелікс — він тримав свій документ з таким трепетом, ніби це був скарб, а не просто папір. Він пройшов цей шлях, не списуючи, не маніпулюючи везінням. Він зробив це сам.

— Ну що, — сказала Стелла, поправляючи шапочку. — Ми це зробили.

— Ми це зробили, — відлунила Віра, вперше щиро посміхнувшись подрузі.

— І без жодних шпаргалок, — додав Фелікс, і вони засміялися.

Вечірка була гучною і трохи безглуздою, як і все, що супроводжувало молодість. Вони опинилися на терасі, подалі від музики та танців. Вони сиділи втрьох, дивлячись, як сонце повільно ховається за дахи міста.

— Що далі? — запитала Стелла, попиваючи коктейль.

— Я планую працювати, — Віра подивилася на свої руки — Багато працювати

— А я, — Фелікс посміхнувся, дивлячись на Віру, — спробую просто жити. Здається, бути людиною, яка просто старається — це не так уже й погано.

— Я буду спостерігати, — підсумувала Стелла. — Завжди цікаво, куди вас винесе ця дорога.

Вони були такими ж різними, якими були на першому курсі. Віра залишилася скелею, Стелла — потоком, Фелікс — тим, хто вчиться йти власними ногами. Їхні "групи" — ті, хто живе з ангелами, і ті, хто сам на сам з долею — нікуди не зникли. Але тепер це не мало значення. Бо посеред цього хаосу життя, серед усіх невидимих сил, які, можливо, і керували світом, вони знайшли щось значно реальніше: людей, які залишаться поруч, навіть якщо везіння закінчиться, а шлях стане занадто складним.

— За нас, — сказала Віра.

— За наш вибір, — відповіла Стелла.

— І за те, що ми впоралися, — додав Фелікс.

Сонце остаточно сіло, і місто засяяло тисячами вогнів. Кожен з них мав іти власною дорогою, але в той момент вони були одним цілим. І, можливо, саме це було справжнім дивом, яке не потребувало жодних ангелів.