Серед зимового холоду народжується тепло дружби.

Тієї зими були дуже сильні морози.  Такі сильні, що повітря щипало щоки, а сніг під ногами скрипів так голосно, ніби маленькі крижинки співали свою зимову пісню. Мороз малював на вікнах химерні візерунки схожі на казкові ліси та крижані квіти. І через ці морози школу на деякий час закрили.

Спочатку це здалося справжнім святом.  Не потрібно вставати рано. Не потрібно робити уроки. Але дні тягнулися повільно й тихо. Надворі лежало багато пухкого снігу. Дерева стояли в білих шапках. Двір здавався справжнім зимовим королівством. 

 Та Тім усе одно сумував. Йому бракувало школи.  Бракувало дзвінка, що весело лунав у коридорі. Бракувало гомону дітей і швидких кроків на перервах. А найбільше Тім сумував за своїми друзями Мироном, Максом та Данею.

Він часто уявляв, як вони знову зустрінуться:  як привітаються, засміються, почнуть розповідати одне одному новини.

І ось одного ранку сталося те, на що всі чекали: Морози відступили. Небо стало світлішим, а сонце почало гріти трохи тепліше.

Школа знову відчиняється! Кол Тім почув цю новину, його серце радісно підстрибнуло.

Наступного ранку він прокинувся дуже рано, ще до будильника. За вікном тільки починав світати. Тім швидко підвівся, поспіхом одягнувся, закинув рюкзак на плечі та побіг до школи. Сніг весело рипів під його черевиками, а на душі було так легко й радісно, ніби попереду чекала справжня пригода.

Радість була така велика, що вона ніби вистрибувала з нього. Тім почав тихенько наспівувати й видавати радісні звуки. Його руки теж почали рухатися швидко й ритмічно. Він махав ними, мов маленька пташка. Або як метелик, що радіє сонцю.

Звуки, які він видавав, могли бути різними інколи тихі, інколи голосні, інколи зовсім спонтанні. Вони з’являлися самі собою і були його способом показати схвалення та захоплення від радості, яку він відчував.

Для Тіма ця радість була особливою , вона не просто жила всередині, а ніби просилася назовні через рухи й звуки. Коли почуттів ставало надто багато, його тіло допомагало їх прожити: рухи рук заспокоювали, впорядковували емоції й робили цей світ більш зрозумілим і безпечним. Це був його спосіб відчути радість повністю щиро, глибоко і по-своєму.

І раптом біля школи його побачили Мирон і Даня.

— Тім! - вигукнув Даня.

— Ура! Ти прийшов! – сказав Мирон.

Вони побігли один до одного і міцно обійнялися.

— Ми дуже сумували за тобою! - сказав Мирон.

— Дуже! - додав Даня. - Без тебе навіть зима була нудніша.

Тім усміхнувся.

— А я малював новий алфавіт на комп’ютері! - сказав він радісно. - Дуже кумедний!

.— Уявляєш, деякі літери схожі на маленьких роботів. У них є очі, рот і навіть крихітні руки. Літера А підморгує, коли її натискаєш. Літера Б трохи бурчить, ніби старенький робот. А М сміється так, що аж підстрибує!

Він показав руками, як вони рухаються.

— А ще я зробив коротенькі відео. У них літери ходять, вітаються одна з одною і навіть танцюють. Інколи вони будують слова, ніби складають маленькі башти.

Він усміхнувся ширше.

— Вийшов цілий живий алфавіт!

— Ого! - здивувався Мирон. - Обов’язково покажеш!

— І ще я читав книжки, - додав Тім.

— А ми каталися з гірки! - сказав Даня. - Там був такий крутий спуск, що я одного разу ледь не доїхав до сусіднього двору!

Мирон засміявся.

— Це правда! Ми думали, що Даня зараз полетить, як ракета!

— Я просто перевіряв швидкість! - гордо відповів Даня.

Тім засміявся разом із ними. Він навіть підстрибнув від захоплення й м’яко, трохи невпевнено похлопував себе по животу обома руками так по-особливому, щиро й безпосередньо. Для Тіма це був його спосіб показати найбільшу радість, коли почуття переповнювали й слова вже були зайві.

 Зима може бути холодною, але дружба завжди тепла.

Тім завмер на теплому піску біля самого краю моря, ніби прислухаючись до нього, і вдивлявся, як хвилі повільно накочуються й відступають тихо, ритмічно, ніби море дихає, живе і шепоче щось своє. 

Йому подобалося спостерігати за цим ритмом. У ньому було щось зрозуміле, передбачуване. Хвиля приходить, хвиля відходить. Знову і знову. І в цьому повторенні було відчуття спокою, ніби світ можна відчути й прийняти таким, як він є.

Але не всі хвилі в житті бувають такими м’якими. І не всі люди такими лагідними, як море в тихий день.

Іноді світ раптом змінюється.  Стає різким, гучним і незрозумілим.

Саме так сталося одного разу, коли Тім був ще зовсім маленьким…