3 Розділ

Вікторія Лабудзінська

Всі наступні години я не бачила Влада, проте слідкувала за ним по браслету щоб він не ліз куди не треба. А він власне не ліз, він то сидів в каюті то лазив по коридорах, на кілька секунд навіть зайшов до мене але я саме висипала мішок борошна в тістоміс тож він мовчки пішов далі. Я Була зайнята тим що збирала інгредієнти на Гірчичний хліб. Висипала шість кілограм борошна, тоді три літри води.

Двісті пятьдесят грам сахару.

Вісімдесят грам солі 

Сто двадцять грам дріжджів 

Двісті грам гірчичної олії. 

Виставила на першу швидкість три хвилини на другу шість та почала чекати поки заколотиться. Цього тіста мало б вистачити на двадцять штук. Саме в цей момент запеклась солодка здоба і запищала духовка. Я вийняла шпильку та запищала. Зажариста хрустка, випічка вийшла як ніколи чудово. Я робила всього і потроху бо не знала що буде краще братись та чи піде взагалі продаж в перші дні.

-Кому скажи не повірять, ти проміняла місце за штурвалом та славу на місце біля тістомісу.

-Сказав той хто проміняв службу в капітана Орлова на роботу пілота на мой станції.- Подразнилась я.

-Це ненадовго.-Пробурчав Влад та пішов.

А я тим часом нажала на кнопку і еластичне тісто опинилось з тістоміса на столі і я швиденько розважиа його по чотириста шістдесят грам та зформувала хлібини, тоді поклала навскоси на листи по три штуки і відправила на шпильці в спеціальну піч вистоятись. А тим часом пішла викладати здобу на вітрину яка вже була заповнена на половину. 

Через двадцять годин я заповнила її повністю накормила голодного пілота і ми рушили до першого пункту. А саме розвилки де постійно курсували кораблі перевізники. Бувало таке що вони зупинялись на станціях щоб люди щось купили і цього разу мало б бутии так само.

Але не було.

Жодного корабля не пришвартовалось, жодного покупця не було.

“ А чого ти чекала натовпу шанувальників” бурчав мій песиміст, а оптиміст тим часом бився головою об примарну стіну.

-Все добре до такого сценарію я теж готувалася…все буде добре. 

Але з кожною годиною моя впевненість згасала. Після двадцятої хотілось закинути фартух і піти випити.

-Ну що ти тут? Так і кукуєш?-Влад зайшов в зал і усміхнувся, оглянувши пусті столи.-А знаєш там звідки я родом, касири кажуть що якщо першим щось купляє чоловік то весь день буде плодотворний. Тож я хочу купити он ту плюшку з вишнею.

Я усміхнулась.

-Можливо бажаєте чай чи каву до смакока?-Сказала я ввічливо.

-Так, ще будьте ласкаві лате..

Він взяв плюшку та каву і підмигнувши мені пішов за стіл. А наступної миті прозвеніло сповіщення про прибуття корабля. 

Ми як по команді переглянулись.

-Що ти там казав? Чоловік має купувати перший? 

Він закивав ніби і сам не вірив в те що сталось.

В залу зайшли дракарійці. Першими покупцями будуть ті хто вважається най розвинутішою нацією в всіх галактиках. Шикарно.

-Доброго дня, чого бажаєте?

Вони оглянули вітрину тоді мене.

-А з м'ясом щось є?

Запитав той що вище. Я вийшла з за прилавку щоб показати.

-Так є пиріжок з телятиною, випічка з курячим м'ясом, та чіздог з сосискою.

Він оглянув все що я показала.

-Давайте все по одному і чай зелений…

Я з усмішкою їх обслужила вони провели оплату та пішли за столик. Щоб через кілька хвилин повернутись за добавкою. І після них пішов такий наплив що я ледь встигала приймати замовлення та приймати оплату.

Проте я не врахувала один момент, виявилось я зробила всього надто мало. Тож до наступних кораблів я почала пекти по сто хлібів і по двадцять штук різної здоби. 

Після двадцяти годин роботи я сказала Владу відвести корабель в тихе місце. 

 І яким же було моє здивування коли я побачила суму яку ми заробили. Там було більше десяти нулів. 

Це були перші гроші моєї улюбленої справи.

-Ніколи не думала що це буде так складно…

-Що саме?

Влад стояв позаду мене спершись на стіну і дивився на мене.

-Мати свою пекарню…

-А хіба ти не знала на що пішла? Ти займаєшся улюбленою справою. Ти при ділі, яким дихаєш, знаєш я спостерігав на пекарні за тобою ти літала там а не ходила, літала так само як тоді коли ми змагались в коледжі. Я радий що ти знайшла своє щастя в цій справі і дякую що взяла мене на роботу…

І він просто пішов. А я відкривала і закривала рота а тоді просто усміхнулась.

Тоді ж я змагалась з ним бо була закохана і не могла зізнатись іншим чином крім як бути з ним на рівних. А він обрав Ольгу і в решті після навчання я так нікому і не зізналась про те що його кохала, ні йому ні навіть сестрі. І хвала богам, що я до цього додумалась.

Це була просто закоханість не більше. 

Прибирати кухню та столи не хотілось зовсім і я прилягла прямо на стіл. На кілька хвилин. Думаючи про те як було б добре не мати необхідності спати.

Тоді я б встигала набагато більше.

Тож як ваам нова історія, чи хотіли б ви прочитати щось подібне? Ця історія з'явилась через те що я редагувала свій основний твір про Зоряну. І я хотіла б дізнатись як вам історія?