ОІМ

Частина 1

2104 рік.

Кожен чекав цього дня весь рік. Усі знали, що сьогодні має відбутися щось неймовірне. Але багато людей навіть не здогадувалися, що саме. Дехто просто прийшов, аби отримати обіцяні подарунки. Інші хотіли похизуватися тим, що мають можливість відвідати такий урочистий захід. Близько двадцяти тисяч осіб зібралися у центрі Львова, очікуючи на диво. Ще декілька хвилин – і захід повинен розпочатися.

Чоловік років тридцяти, вийшов на середину площі, зодягнений у найрозкішніше вбрання, і розпочав такими словами:

– Доброго дня! Сьогодні усі ми зібралися тут, аби відсвяткувати надзвичайну подію. За результатами цьогорічного Основного Іспиту Мудрості максимальні результати в Україні отримали три брати – Руслан, Роман та Владислав. Привітаймо їх оплесками.

Увесь натовп захоплено заплескав у долоні.

Чоловік продовжував:

– Ці молоді люди показали неймовірні результати у всіх галузях науки України. Перед ними відчинені двері в найкращі заклади світу, де вони можуть навчатися і працювати. Так-так, адже з цього моменту більшість професій є доступними для цих юнаків. Отже, я урочисто вручаю їм дипломи ОІМ.

Поки промовець нагороджує хлопців, зупинімося трохи на їхньому детальному образі.

Владислав – найстарший із трьох братів. Середній зріст, темне волосся, карі очі – це його основні зовнішні ознаки. На вигляд йому не більше двадцяти років. Цей юнак найпізніше з братів закінчив вищий навчальний заклад, адже близько трьох років він провів на навчанні у Польщі, яку на той час вважали країною із найвищим показником рівня освіти. Отримані знання не були здобуті марно. Влад переміг у багатьох міжнародних конкурсах, що вже на той час приносило йому стабільний дохід – тридцять тисяч гривень щомісяця. За характером цей юнак мав тверду вдачу, робив усе швидко і напролом, не терпів поразок. Вирішив присвятити своє життя науці, після того як йому вдалося за п’ять хвилин вивчити вірш на двадцять стовпчиків і отримати за нього на уроці максимальний бал – сто. З цього моменту він поклявся собі, що зможе досягнути найвищих результатів з усіх предметів і таки виправдав свої сподівання. Навчанню приділяв небагато часу, чому дуже дивувалися його брати. Але вивчене дуже швидко вилітало з його голови. Основний вантаж знань зберігався у нього лише до часу екзаменів чи інших інтелектуальних змагань. Дозвілля проводив із друзями. До ОІМ готувався приблизно два місяці. За цей час встиг вивчити увесь необхідний матеріал.

Роман – середульший із братів. Хлопець на зріст трохи вищий за старшого брата із чорнявим  волоссям та зеленими очима. На вигляд йому років вісімнадцять. Він мав трохи м’якший характер, ніж Владислав. Дуже любив подорожувати. Завжди переймався досягнутими результатами. Все боявся схибити у чомусь і бути посміховиськом, хоча цього майже ніколи не траплялося. Однак коли він одного разу отримав з геометрії дев’яносто п’ять балів, то занурився у глибоку депресію, зачинився у своїй кімнаті і не хотів нікого бачити й чути. Присвятити своє життя науці вирішив, коли одного разу директор школи похвалив його перед усіма учнями. З цього моменту постановив, що завжди виправдовуватиме сподівання інших і наполегливо вчитиметься. Майже весь час приділяв навчанню. Подекуди лягав спати о третій після опівночі. До ОІМ готувався найдовше із братів – майже два роки. Не любив брати участі в інтелектуальних змаганнях, адже не переносив поразок. Часто допомагав своїй матері в усілякій хатній роботі.

Руслан – наймолодший із братів. Хлопець років шістнадцяти, високий, русявий, блакитноокий.  – це Раніше за інших закінчив вищий навчальний заклад. Адже з першого класу його перевели одразу до третього через виняткові знання. Але вже у шостому класі хлопець втратив інтерес до знань і почав відставати у навчанні. Він не розумів, для чого йому усі ці знання, які ніколи не знадобляться в житті. Почав учитися аж у дев’ятому класі під умовлянням батька та матері, хоча сам не відчував ані найменшої насолоди від навчання. Гострий слух і феноменальна пам’ять допомогли йому скласти ОІМ на найвищий бал разом з іншими братами. Руслан був запальним романтиком. Завжди хотів щось змінити, зробити якісь реформи в освіті. Цікавився поезією, живописом, музикою. Інші брати часто дорікали йому, що він займається тією діяльністю, яку зараз вважають найнижчою і непотрібною. Але Руслан не бажав відмовлятися від своїх захоплень і наполегливо вдосконалював свої роботи. Також юнак завжди мріяв, що зможе намалювати картину, яка стане світовим шедевром.

Та повернімося до нашої історії. Після урочистої церемонії нагородження Владислав звернувся до натовпу зі словами:

– Усім дякую за підтримку та щирі оплески. Мені й моїм братам дуже приємно, що ви усі зібралися тут у цю погожу днину. І як обмін вдячністю ми хочемо подарувати вам скромні подарунки у вигляді двох тисяч гривень. Сподіваємося, що ви належно використаєте їх та вдосконалите свій освітній рівень.

Після цих слів декілька людей з організаційного комітету почали роздавати кожному відвідувачеві вищезазначену суму. Тут почався гамір і метушня. Кожен тиснувся наперед, аби часом не залишитися осторонь «обміну вдячності».

Після цього Роман продовжив промову:

– А зараз, дорогі гості, я із братами хочемо нагадати вам декілька крилатих висловів, які можуть знадобитися у житті.

Не будемо переповідати промови братів. Варто лише сказати, що їхні слова долетіли до небагатьох відвідувачів. Адже більшість людей розійшлися одразу ж після вручення подарунків. Ну а наші брати вирушили додому. У кожного був сумний вигляд. Розмова не дуже в’язалася. Кожен думав, про те, чим займеться далі, ким стане у житті.