Перфекціоніст

Дійові особи:

Зоряна – дівчинка-підліток 16 років

Сніжана – мати Зоряни, 36 років

Назар – батько Зоряни, колишній чоловік Сніжани, 38 років

Андрій – хлопець Зоряни

Олег – коханець Сніжани

Христина – подруга Зоряни

Міліціонер

Учителька

Дія перша

Кухня. Сніжана готує обід, наспівуючи пісню. Раптом чути дзвінок у двері. Жінка швидко схоплюється і йде відчиняти двері. На порозі стоїть Зоряна.

Сніжана: Доню, вже повернулась? Чому так довго?… Напевно затрималась у школі… Так-так, звісно… Роздягайся, ходи обідати.

Зоряна: Добре, мамо. Тільки переодягнусь.

Зоряна іде в сусідню кімнату переодягатися. Через декілька хвилин виходить у домашньому одязі і йде на кухню.

Сніжана: Доню, вже готова? Обід на столі… Ну, розповідай як там у школі.

Зоряна: Все добре, мамо. З алгебри 12, з фізики 11, вчителька з історії захворіла. Тому…

Сніжана: Ясно-ясно. Була заміна… А ти не отримала оцінки на заміні?

Зоряна: Ні, мамо… (Тихо) Заміняла вчителька з іншого предмета.

Сніжана: Добре, доню. Та я просто запитала. Ти ж у мене розумничка (підходить до неї)… Бджілка-трудівничка моя. Як же я тебе люблю. Ти завжди можеш поговорити зі мною про все на світі. І я завжди тобі допоможу.

Зоряна (жваво): А знаєш, мамо, у нас у школі є один хлопець…

Сніжана (перебиває її): Зоряночко, це все дуже цікаво. Але тобі варто поспішати, щоб не запізнитися на англійську. А ввечері поговоримо.

Зоряна (тихо): Так, мамо.

Зоряна продовжує їсти. Після цього знову іде в кімнату одягнутися. Через певний час виходить з квартири.

Сніжана іде в кімнату, лягає в ліжко і засинає. Повертається Зоряна, відчиняє двері і тихо, щоб не розбудити матір, заходить до своєї кімнати. Зоряна сідає і телефонує Андрієві.

Чути голос Андрія

Андрій: Привіт. Чому ти не відповідала? Я телефонував тобі декілька разів.

Зоряна: Вибач, Андрію. Я була на англійській. Не могла взяти слухавку.

Андрій: Так, я все розумію, принцесо моя. Але ж ти у мене ідеальна. Тож варто бути ідеальною у всьому.

Зоряна: Тобто? Що ти хочеш цим сказати? Я не розумію.

Андрій: Ні-ні, все добре. Просто наступного разу вигадай якийсь спосіб, щоб взяти слухавку… Та я жартую.

Зоряна: (про себе) Цікаво, який. (До Андрія) То що ти хотів?

Андрій: Хотів запросити тебе завтра ввечері в кіно. Правда, класна ідея?

Зоряна: Вибач, але я завтра не зможу. Мушу робити уроки. І ще поприбирати треба.

Андрій: Сонечко, зіронько моя, та я все, звісно, розумію. Але у тебе щодня є багато відмовок, щоб не провести вечір зі мною. Чи, може, я тобі вже більше не подобаюсь?

Зоряна: Ні-ні, що ти! Звісно подобаєшся. Як ти міг таке подумати!

Андрій: Та не ображайся, Зоряночко. Я ж жартую… А ти вже розповіла мамі, що ми зустрічаємось?

Зоряна: Ще ні. Не було нагоди…

Андрій: Ну, квіточко. Чому ж ти так мене підводиш?… Слухай, я вже мушу йти. А ти все-таки вигадай щось, щоб піти зі мною в кіно. І не зволікай розповісти мамі про нас. Все, бувай (кидає слухавку).

Зоряна: (розгублено) Але ж я не можу… Ні-ні! Він кинув слухавку. Що мені тепер робити?

Прокидається Сніжана.

Сніжана: Доню, ти вже повернулась? (Встає і йде до Зоряни) Здається, ти з кимось розмовляла?

Зоряна: Так, мамо. Це той хлопець, про якого я хотіла тобі розповісти за обідом.

Сніжана: Тобто ти хочеш сказати, що у тебе є хлопець?

Зоряна: Так… Його звати Андрій. Ми нещодавно почали зустрічатися. І він запросив мене завтра в кіно.

Сніжана: Зоряно, ми вже говорили на цю тему. Ти ж розумієш, що тобі спершу треба закінчити школу. На наступний рік складати ЗНО. А ти думаєш про хлопців. Та й яке кіно! У тебе повно домашнього.

Зоряна: Але ж, мамо…

Сніжана: Годі, про це не може бути й мови. Нікуди не підеш! (Підходить до доньки) Зоряно, сонечко, ти ж знаєш, як я тебе люблю. Я ж хочу тільки найкращого для тебе. Ти повинна показувати приклад іншим. Адже ти у мене просто ідеальна донька.

Зоряна: Знаєш… якби тут був тато, він би мене зрозумів.

Сніжана: Але ж його немає. Він покинув нас, коли ти ще була маленькою. Ми не бачилися з ним 10 років. І ти ще смієш після цього його захищати. Для нього ти ніхто.

Зоряна: Але ж ти не знаєш всього. Може, він не така вже й погана людина, як ти думаєш. Може, він завжди любив нас.

Сніжана: Якби любив, то не залишив би… Та годі про це. Тобі треба робити домашнє.