Якщо знати майбутнє...

Була собі Катя. Звичайна дівчинка, така, як усі. Вона не вирізнялася серед ровесниць нічим, окрім своєї надмірної сором’язливості, наполегливості та працелюбності. Ось і зараз, годинник вже давно пробив одинадцяту вечора, а Катя досі сидить над черговою задачею з математики. Ну й треба задати таке! Вже з дев’ятої години Катруся намагається впоратися із цим складним завданням. Звісно, можна попросити допомоги у батьків. Але де там. Батьки ще на роботі. Повернуться пізно. А як попросиш, щоб допомогли, то скажуть: «У нас самих домашніх справ вдосталь. Як закінчимо – допоможемо». А закінчать, коли? Близько першої ночі. Діти в такий час вже давно сплять. І як цим дорослим пояснити, яке важливе значення відіграє для нас наука? Вони завжди кажуть: «Нічого, дитино, навчання – це не найголовніше в житті». Ех, хіба вони колись нас зрозуміють. У них робота, а в дітей школа. А Катя ж у нас відмінничка. Ще жодної поганої оцінки за цей навчальний рік не одержала. І хіба може така учениця піти до школи без виконаного домашнього завдання? Ні, це напевно щось несусвітнє. Та як розв’язати таку складну задачу?

 А у Каті завтра день народження. Їй вже виповниться десять років. Десять, уявляєте? Це ж кругла дата. Ну і як тут можна не радіти? Але з чого радіти Катрусі? Задача досі не розв’язана. Ну ось – дванадцята ночі. На голові виступив холодний піт. Вже не усвідомлюючи, що робить, Катруся піднялася з крісла, метнулася до ліжка і просто головою впала у подушку. Більше вже не може – сон повністю оволодів нею. Близько першої повернулися батьки. Що ж поробиш: у них сьогодні вечірня зміна.

Катруся прокинулась о п’ятої ранку. Зморена, втомлена, вона попленталася доробляти незавершену задачу. І що ж ви думаєте? Таки не зробила. Хоча добряче помучилась. Вже навіть першу дію виконала, а далі все заглушив шум у голові. Навіть не поснідала. Пішла до школи голодна. Ні, звісно батьки з самого ранку обсипали дівчинку привітаннями, поцілунками та подарунками. Але хіба їй до того? Ота надокучлива задача не виходила з голови. Катруся навіть на хвильку забула, що у неї сьогодні таке велике свято.

До школи прийшла раненько: думала, що може хоч перегляне, хто як виконав завдання. Ні, не думайте, що Катя планувала списати задачу. Вона просто хотіла перевірити, чи збіглися її думки з думками інших однокласників. І що ви думаєте? Ніхто навіть і оком не моргнув, аби показати Каті розв’язану задачу. Кажуть: така розумна, то й розв’язуй сама. Оце ще друзі називається! При перевірці домашнього завдання виявилося, що цю задачу не зробив ніхто. Уявляєте, ніхто! Навіть відмінниця Настя допустила помилку у третій дії. А Катруся так хвилювалася.

Додому Катя не йшла, а повзла. У голові стояв туман, ноги боліли, руки відвалювались. От і маєте: день народження так день народження! Вдався на славу! Удома Катю чекав сюрприз: зібралося багато гостей. І всі з подарунками. Але дівчинці вже було не до забави. Так паморочилася голова. Отже, залишила всіх у вітальні, а сама зачинилась у своїй кімнаті і лягла відпочити. У голову підкралася блискавична думка. От, коли б наперед знати, що її чекає. Тоді б Катя вже знала, коли слід уважніше готуватися до уроків, а коли можна дещо й пропустити. Передбачати майбутнє – це, мабуть, просто чудово. Це був би найкращий подарунок на її день народження. Життя стало б тоді значно легшим. З цією приємною думкою Катя й не помітила, як задрімала.

 Їй наснився чудовий сон. Начебто вона стоїть на квітучій поляні. Навколо ростуть дивовижні дерева, яких дівчина зроду не бачила. Усі вони всіяні золотими та срібними барвами і аж сяють, засліплюючи людське око. У небі літають чарівні птахи, співаючи якусь мелодійну пісню. І від цієї пісні просто кидає в жар. А посередині усього цього дива стоїть молода жінка. Одягнена вона у прекрасну сукню, що переливається усіма фарбами веселки: від ніжно рожевого до яскраво бурого. Коси у неї якось дивовижно заплетені. На кожній волосинці виднілася жива квіточка, що наче усміхалася до Катрусі. Очі у жінки ясно-блакитні, наче небо, і чисті, мов перша сльоза. Губи скидалися на темно-червоні спілі вишеньки, що от-от впадуть з гілки. Та й загалом жінка скидалася на якусь добру чарівницю, яка буває лише у казках. Катя несміливо підійшла до прекрасної незнайомки. Жінка підняла руку і лагідно погладила Катрусю по голові, а потім привітно сказала: «Я давно вже знаю тебе, Катю». Дівчинка стрепенулася: звідки таємнича незнайомка може знати, як її звати. Жінка на те спокійно відповіла: «Не бійся мене. Я знаю, що у тебе сьогодні день народження і хочу подарувати тобі незвичайний подарунок. Я знаю, чого тобі найбільше хочеться і зможу це зробити. Від сьогодні ти зможеш будь-якої миті дізнатися, що на тебе чекає в подальшому. Скажи тільки декілька чарівних слів. Ось послухай і запам’ятай: “Не біжи, не біжи, а майбутнє покажи”. А тоді запитай про те, що хочеш дізнатися, і я тобі відповім». Катя не могла втриматися на ногах від радості. Це ж треба. Її мрія таки здійснилася. Вона хотіла подякувати добрій чарівниці. Але раптом сон розвіявся. Зникла дивна незнайомка, зникла чудова поляна, і всі птахи та дерева також зникли. Дівчинка прокинулась.

 Катя почувалася трохи краще, аніж зранку. Міцний сон відновив її сили. Вона намагалася пригадати слова чарівниці. Катя їх таки не забула. Навіть записала у блокноті на всякий випадок. Дівчинка спробувала перевірити магію слів і тихенько прошепотіла: «Не біжи, не біжи, а майбутнє покажи». А тоді промовила: «Що буде завтра у школі?» І їй здалося, ніби вона почула тихий невиразний шепіт: «Усе буде добре». Катя не тямилась від радості. Невже тепер всім її турботам настав кінець? Нарешті Катя зможе відпочити як слід. Дівчинка кинула усі підручники і побігла дивитися телевізор.