Розділ 6

Ніч

Софія спала в колисці, притулившись до м’якого пледа, а я сиділа за столом у своєму кабінеті. Тиша була щільною, як темна тканина, що обгортає світ. Лише лампа кидала тепле світло на купу документів, які лежали переді мною, і на ноутбук, де відкрито було нове завдання від ключового клієнта.

Відчуття відповідальності тиснуло так, ніби руки прив’язані до столу. Одне неправильне слово — і мільйони доларів, репутація компанії батька, а можливо й наше життя могли б зруйнуватися.

Я підняла погляд на Софію. Її маленькі пальчики стиснули край пледа. Тихе сопіння. Маленьке тіло, яке було одночасно моїм сенсом і моїм страхом. Серце стислося: як я можу робити помилки, коли вона така крихка, а її майбутнє залежить від мене?

Я набрала перший рядок відповіді клієнту, але пальці застигли над клавіатурою. Спогад про Маркуса, його поцілунок у ресторані, нахлинули хвилею. Серце калатало, а розум кричав: «Треба думати!»

Я зробила ковток холодного кави, але вона залишилася гіркою. Не смак, а відчуття — гірке, як правда, яку я тримала всередині.

Документи лежали переді мною: контракти, договори, умови угод, коментарі клієнта. Все вимагало максимальної уваги. Я занурилася у роботу, аналізуючи кожен пункт. Відчуття відповідальності було настільки гострим, що я навіть не помітила, як пролунало тихе бурчання холодильника.

Під час роботи мої думки іноді поверталися до нього. Маркус. Його голос. Його погляд. Чи дізнається він про Софію? Чи підозрює, що вона його донька? Ні. Я не могла дозволити йому знати.

Ніч тягнулася повільно. Годинники не рухалися. Я скочила, коли почувся легкий звук за дверима — Софія ворухнулася. Я підбігла до колиски, погладила її по голівці. Вона мирно перевернулася на бік і знову заснула.

Повернувшись до роботи, я зрозуміла, що залишилося небагато часу до ранку. Мозок вже вимагав відпочинку, але я знала: не можна зупинятися. Я виділила ключові моменти для клієнта, продумала альтернативні стратегії, підготувала план дій, який, якщо його приймуть, принесе нашій компанії величезну перевагу.

Близько третьої години ранку я зробила паузу, подивилася на місто крізь вікно. Світло вулиць відбивалося у склі, нагадуючи мерехтливі зірки. Я уявляла, як Маркус, можливо, деінде, думає про мене або про справи. Мене це одночасно лякало і дратувало.

Я знову сіла за стіл. Руки тримали ручку, очі читали дрібний шрифт документів. Усе вимагало точності, терпіння, концентрації. Тут я була сама. І ніхто не може замінити мене, бо лише я можу врятувати репутацію нашої компанії.

Ніч плавно переходила у світанок. Місто почало пробуджуватися, вогні поступово згасали. Я на мить зупинилася, глибоко вдихнула. Софія спала. Я працювала. І я знала, що в цій боротьбі — не лише для клієнта чи компанії, а для нас, для нашого нового життя — я не маю права на помилку.