Правда....(2)

Наш час

-Тобто ви відмовилися від своєї дитини?-закричав Ігор.

-Ігорю, в нас не було грошей. Я тільки був вклав у новий бізнес всі кошти які були. Він мав вдатися але щось було не так. А так ми мали план його забрати пізніше. Коли все налагодиться.

-Чому ж не забрали?-тихо спитала Аделіна.

-Коли прийшли у інтернаті де він був  сказали що його всиновили, і тепер він  у Парижі. Ми не могли нічого зробити. 

-СТОП, тобто вас зупинило те, що він в іншій країні?-знову закричав Ігор.

-В нього інші батьки. Інша сім'я. Ми не мали ніякого права на нього. Ігорю, я тебе розумію, ти сердишся але повір, на той час ми також були розчаровані і пригнічені. Я полюбив Антона, відколи на руки його взяв і був змушений його віддати. Але щодо того що його всиновлять ми не сподівалися..

-Якщо він брат Ігоря, то значить і мій...-сказала я перелякано.

Не те щоб боялася забобон або ще чогось але що ж виходить? Я переспала з братом? Триндець. Головне не розпатякати комусь про це а то буде мені, харакірі. Стоп, чому зараз коли є щось важливіше я думаю про це? Дурня якась

-Він не твій брат. І схоже Антон про це звідкись знав.-сказала мама.

А тут уже я не зрозуміла. Тобто не мій брат? Вони ж щойно сказали...

-Аделіна, ти головне не злися але ти не його сестра, бо він має нашу кров а ось ти ні...-сказала мама.

Я глянула на Ігоря. Всмислі? Це якийсь вечір сенсацій? Це жарт? Не бачу камери прихованої, де мені зараз рукою помахати?

-Тобто? Ти ж була вагітна.-сказав Ігор.

-Дитина якою Ілона була вагітна померла. При народженні.-сквзав батько.

А ось зараз у мене істеричний сміх. Що вибачте?

-Зі мною в палаті перед родами лежала жінка. Вона плакала, казала що лікарі гарантують що під час родів вони не зможуть врятувати і жінку і дитину. Але вона хотіла дати їй життя. Підписала якийсь контракт з лікарями, що якщо потрібно буде вибирати то щоб врятували дитину. Але вона боялася що її далі заберуть в інтернат і там можуть і ображати а ще можуть не забрати у сім'ю... А я й досі тоді відчувала провину через Антона, тому сказала тій жінці що якщо не дай господи з нею щось станеться то ми тебе заберемо в нашу сім'ю.-сказала мама. 

Ну чесно, не день а маски шоу..

-А під час пологів дитина котру мала б народити я померла. Навіть світ не побачивши. А тебе ми забрали. Так, мені було важко. Втратила двох дітей але я старалася бути для вас хорошою мамою. Мабуть тому тебе Аделіна, моя мама так не долюблювала. Хоча вона до всіх прискіплива.

-А Ігоря вона любить бо він рідний.-сказала я.

Не знаю як сприймати інформацію котру нині почула. Сміятися? Плакати? Сил уже немає ні на що. 

-Ти злишся?-спитав тато мене.

-Чому? Ви були для мене чудовими батьками. Я рада що так сталося. А та жінка...

-Ми її поховали, виявилося що родичів у неї немає. Вона була чудовою жінкою. -сказала мама.

Я кивнула головою. Варто сумувати за людиною котрої немає? Котра дала мені життя а своє віддала?

-Я піду до себе.-сказала я.

-Аделіна. -сказав тато.

Я обернулася до нього. Він підійшов і обійняв мене.Я притиснулася до тіла котре таке рідне і добре. Хоча як виявилося має свої недоліки і гріхи...Але хто ж з нас не має своїх скелетів?

***

Зараз третє ранку. А я ще й не спала.Лежу дивлячись стелю. У двері постукали а тоді зайшов Ігор. Він побачив що я не сплю тому сів збоку.

-Ти як?-тихо спитав.

-Ну, враховуючи що в один вечір дізналася що батьки не є рідними, хлопець котрого полюбила їхній рідний син і що зараз Антон в лікарні а на його місці мала б бути я то знаєш. В принципі тут навіть не описати словами мої відчуття.

-Знаєш, не зважаючи на те хто рідний а хто ні ми всі одна ціла сім'я. Ти завжди будеш мені сестрою а батькам донькою. Просто пам'ятай про це.-сказав брат.

Я потягнулася до нього. Не зважаючи на те що він старший, я все одно його люблю і він завжди підтримує мене. Це чудово. Чудово коли є людина на котру можна покластися.