Антон житиме?

Blood//Water-grandson

Відкривши очі перше що я побачила це білу стіну. Цікаво, правда? Коли читала книжки і була ця фраза то кожен з нас одразу ж знав що відбувається. Тобто читач знає що відбувається а ось герой не дуже. Ось і я зрозуміла що в лікарні а от що саме відбулося після того як я побачила Антона в крові я не пам'ятаю. Але може здогадуватися що знепритомніла. Я важко видихнула. Який же світ жорстокий і важкий.Повернулв голову і побачила тата. Він старанно читав щось у своєму телефоні. 

-Щось цікаве?-спитала я.

-Не дуже. Ти як?-одразу ж відвів погляд від смартфона батько.

-Нормально. Чому я тут?

-Лікар поставив тобі крапельницю. Твій тиск підвищився тому ти знепритомніла. 

-А мама?

-Вона з Ігорем.

-Де?

-Під операційною. 

Я важко видихнула. Отже це дійсно був Антон. 

-Як це сталося?-просто спитала я.

-Міша спішив додому на сімейну вечерю. Відволікся в телефон, і не побачив що на дорозі хтось стоїть.Антон вас з Ілоною відштовхнув, сам не встиг відскочити. Перекотився через машину.

-Ти так просто це говориш. Ніби казку розказуєш.-сквзала я з докором.

-Повір, мені не так легко як здається. Але варто триматися сильним. Життя мене навчило витримувати всі випробування без лишніх емоцій. Вони ніяк не зарадять. Тільки ускладгять ситуацію.

В палату зайшла медсестра, вона забрала крапельницю і я в ту ж мить попри її переконані полежати рушила до мами. Не буду тут сидіти. Місця не знайду собі. Тато ж ніяк не реагував на мої дії а просто повів мене до мами. Вона сиділа в обіймах Ігоря. Дивно,правда ж? Виходить наша сім'я чи окремо мама пов'язана з Антоном. Тісно пов'язана бо інакше це не поясниш. 

-Мамо?-тихо спитала я.

Вона підвела на мене свій погляд. Простягнула руку і за хвилину я була вже в її обіймах а не Ігор. Так ми і просиділи доки не вийшов лікар.

-Скажіть що з ним все гаразд.-попоосила мама.

-Ви самі ж чудово мали б розуміти що після такої ситуації, якби він був неушкодженим то це було б на грані фантастики. -лікар зробив паузу наче питаючись чи продовжувати.

-Тоді кажіть як є.

-В нього важкі травми. Переломані ребра і черепно-мозкова травма. Зараз його переведуть до реанімації. Наступну добу ми будемо спостерігати за його організмом. А також тиск....Він дуже низький і на жаль препарати не піднімають його. Вам треба бути терплячими. 

Він сказав це і пішов. Тато позаду вушко зітхнув а мама знову розридалася.Я ж стояла непорушно. Чому один вечір настільки змінив моє життя? А Антон? Якби він не приїхав то можливо зараз би сиділи в будинках і я б спокійно здогадувалися як він пов'язаний з нами а він би весело проводив свій вечір. А так... Мама розчарована, я не знаю чому в неї така реакція, сама ж на грані щоб всіх і все звинувачувати в усіх проблемах. 

Через дві години ми уже були вдома. Як висловився лікар нам немає що робити в лікарні, і так це нічого не змінить. Тільки для нас гірше. А зараз усі сидимо в їдальні мовчки дивлячись у килим. Ніколи не помічала що не такий він уже і ідеальний. Знайшла пляму, чийсь волос...Дивно. А при інших обставинах не помітила б цих недоліків.бмама все ще шморгала. Ігор також втупився у стіну , цікаво що він там знайшов. А тато ...просто в перервах дивитися на маму. Тільки клацання годинника свідчить що в домі все ще щось відбувається.

-Я хочу знати...-я не знала чи продовжувати. Перебивши тишу всі тепер дивляться на мене. Але я зібралася.-Знати що вас пов'язує з Антоном.

Всі дивилися на мене немов вперше бачили. Але Ігор мене підтримав.

-Мамо, тату поясніть. Чим він пов'язаний з нашою сім'єю крім того що був хлопцем Аделіни.

Ще хвилину батьки помічали а потім тато почав.

-Ігорю, в тебе є брат. Рідний. 

Дорогі читачі. Вирішила ще трішки потримати вас у невідомості. Але вже в наступній главі обіцяю розкрити таємницю. Вас чекають події 12 грудня 2003 року так що готуйтеся.