Розлука?

Це була наша перша ніч. І найкраща у моєму житті. Прокинулася на грудях Антона. Хлопець ще спав тому я спостерігала за ним. А коли він поворохнувся я заплющила очі прритворяючись що сплю.Чому? Сама не знаю. Але через хвилину мене спіймали. Я ж думала що він вже не дивиться. Розплющила очі а він дивиться. Упс. Негарно вийшло.

-Доброго ранку.-сказав Антон.

-Сподіваюся що ранок з тобою завжди буде добрим.-я посміхнулася.

-Підлиза. 

-Ані трохи. Це була найкраща ніч у моєму житті. Не думала що ти настільки сексі.-сказала я виводячи кола на його грудях.

-Не очікувала значить.-він різко потягнув мене до себе. Тепер я ціла лежала на ньому.

Антон потягнувся до моїх губ а я й не відштовхнула. Універ відійшов на другий план коли ми злилися в єдиному поцілнку.

Через дві години я вже сиділа в універі.І хоча тут було набагато скучніше все ж потрібно не забувати про науку. Нам сказали що через два місяці з нашого курсу троє кращих поїдуть на практику до Парижу. Ця перспектива одразу ж зарядила усіх нас. Тепер я буду вдвічі більше старатися і вчитися. Все ж робота за кордоном несе за собою чудові можливості. На перерві ми з подругами пішли до кафе навпроти. 

-Давай розповідай уже. Я зараз зірвуся просто тут. Ти не прийшла на ніч до Каролі а отже у вас щось було з Антоном?-протараторила на одному диханню подруга.

-Можливо і було. А можливо і ні.-сказала я відриваючи своє американо.

-Аделіна не дражни її. Вона мені цілу ніч мозок їла своїми здогадками. Бідна зараз до Антона поїде.-сказала Кароліна посміхаючись.-А мені взагалі то також цікаво.

-Ну ми цілувалися...-почала я їх дражнити тягнучи кожну букву.-А також ми....-я замовкла.

-Та не тягни твою мать. В мене зараз напад серця буде.-гримнувши по столі сказала Іра.

-Ну ви ж мені не розповідаєте про своє інтимне життя з Андрієм чи Костиком. То чому я маю?-вдавано образилася я.

-Ти подивися. Вона ще й ображається. Та я тобі по секундно розповім чим ми займаємося при кожній зустрічі з Андрієм лишень скажи вже нарешті.- сказала Іра.

-Іра. Сама подумай. Якби нічого не було то вона б сяяла отак. І тягнула б настільки?-зробила висновок Кароліна.

Ох її ця мудрість і логіка мені всю схему спортила.

-Значить було?-спитала Іра ледь не підсумовуючи на стільці.

-Було.-сказала я.

-І як тобі. Він такий же гарячий якздається?-не вгадала Іра.

-О ні. Цього я вже не скажу. Не дочекаєшся.-сказала я.

-Погоджуюся. Нехай нічні пригоди залишаються в його спальні. -сказала Кароліна.

А решту перерви ми говорили вже про практику в Парижі. Кожна з нас хотіла туди потрапити. Але чи вийде?

***

Ввечері я щаслива повернулася додому. На балконі вже стояв букет  троянд. Але були вони чорними. Що ще за фантазія? Я поставила їх у воду і не помітила записки котра була в них. Переодягнулася в спортивні штани і чорну футболку. Волосся завязала в хвіст і спустилася до батьків на вечерю. Моє здивування було розміром з Марс коли за столом побачила Ніка і Діму. Що вони тут забули? 

-Доброго вечора.-сказала я.

Сіла біля Ігоря.

-Що вони тут роблять?-прошепіла на вухо брату.

-Нік прийшов зі мною. А за Дмитра не знаю. Батьки напевно впустили.-відповів брат.

-Як твої справи, Аделіна?-він виділив моє ім'я.

Було добре доки тебе не побачила.-подумала я але вголос сказала.

-Можеш бути.

І цілий вечір я просиділа мов на голках. Тут є якась підстава. Двоє моїх колишніх за одним столом зі мною. Щось не чисто. 

Але пізніше виявилося що Рік завтра летить до Парижу і тому він прийшов попрощатися. Окей. На одну причину неспокою менше. А Діма?

-Мене голова щось болить. Я піду до себе.-сказала я згодом коли вже не витримувала напруги між Дімою і мною.

Піднялася у свою кімнату і вирішила приступити до навчання. Почала ретельно вивчати всі грамовки до поки в мої двері нахабно не зайшли. І хто з це безсмертний? І чому я не здивована.

-Ти помилився кімнатою? Що тут забув?-спитала я в Дмитра.

-Тебе. Я.Хочу.Тебе. Хочу щоб ти була моєю. Хочу тебе привласнити собі.

-Ти псих? Я не річ.

-Та ну. Тобі ж сподобається.

Він настільки несподівано кинувся до мене з поцілунком що я не встигла зреагувати. Але коли все ж намацала книжку то вдарила його по голові. Придурок. Але була це не найбільша проблема. Обернулася на балкон бо побачила тінь. Там стояв Антон. Він був там і все бачив. От чорт. Він де може все не так зрозуміти. Я вже хотіла йому все пояснити як він просто з незворушним обличчям зайшов до кімнати і заговорив до Дмитра.

-Не лізь коли не просять.-сказав Антон.

-А ти ще хто такий? І звідки взявся?

-Для тебе я можу бути Ангелом Смерті. Не раджу мене злити. А зараз змився.

Діма не ворохнувся.

-Швидко!-крикнув Антон.

Від його голосу я аж підскочила. Він просто кипить від люті. Схоже Діма це зауважив бо за хвилину і слід його простив.

-Антон...я все поясню.-сказала я тихо.

-Не потрібно. Ти прочитала листа, хотіла щоб я приревнував але тільки треба було подумати з ким це краще. А то цей тобі не підходить. Я чого прийшов. Між нами все скінчено. Прощавай.

Що? Він головою вдарився? Хлопець вже пішов на балкон але я схопила його за рукав.

-Що....що ти в біса говориш?

-Та що є. Я казав тобі не привязуватися. І казав що піду при бажанні це зробити. Ти пообіцяла відпустити. От і все. -він так просто це говорить?

-Чому? Невже я не подобаюся тобі?

-Подобаєшся. Але це не має так бути.

-Ні. Якби подобалася то б не лишав.

-Не кажи як істеричка. Тобі не личать сльози. І я найменше хотів би в тебе їх викликати. Але я маю піти.

-Чому? Назви хоча б одну. Одну бісову причину чому.-казала я з сльозами на очах.

-Спитайся в батьків. Про події 12 грудня 2003 року. Можливо це і  є причина. Вибач.Не шукай мене. Так має бути.

І він просто пішов а я залишилася в кімнаті думаючи над його словами. 12 грудня. Це через день коли народився Ігор. Але що ж це за причина? Я дізнаюся це. Маю дізнатися. Задля свого щастя. Але спочатку я маю іще раз поговорити з Антоном. Потрібно найти його. Дивно, правда? Тільки хвилину тому говорили...