Похорон

 Сьогодні вранці я встала досить рано. На голиннику тільки 7. Але попри це я швидко підхопилася і пішла у ванну. Коли повернулася то одягла чорну сорочку та спідницю такого ж кольору. Як не як на похорон потрібно бути в чорному. Хоча я не розділяю ці стареотипи але сьогодні не можу піти проти правил. Мені було шкода Віку. Я знайома з нею і вона не погана. Наоборот. Добра, чуйна а тут таке... Вона любила маму. Якщо Зоряна більше тягнулася до батька то Віка ні. Вона всюди була з Маргаритою... Я заплела волосся в два колоски. Макіяж зробила легкий ледь помітний. На губи нанесла гігієнічну помаду а тоді спустилася вниз.За столом сиділа мама і пила каву. 

-Тато ще не зібрався?-спитала я.

-Ні. Він говорить з кимось по телефоні. А Ігор зараз спуститься. Будеш каву?

-Так.

На голиннику половина дев'ятої. Я сіла за стіл. Незабаром спустився Ігор. Мама одягнена в чорну вузьку сукню. А ось Ігор в чорній сорочці і такого ж кольору джинси. Ненавиджу похорони.Бувала на них разів з два від сили. Але всеодно не подобається мені. Та й кому вони взагалі подобаються? Це день коли ти втрачаєш рідну людину...свою кров, всесвіт. Звичайно ж є люди котрі мислять позитивно. Тобто що померлий відправляється у рай. Що там йому буде краще і що все ж колись ми зустрінемося але ... я не відношуся до таких. 

Коли тато повернувся назад я одягла чорний плащ, і ми вийшли з будинку. Батько був за кермом і ми поїхали до будинку мера. Як би я всю дорогу не наказувала собі бути сильною, все ж я надто вразлива. Тому коли ми зайшли в будинок і я побачила труну посередині то сльоза скотилася з моїх очей. Ігор це помітив тому ми незабаром вийшли на вулицю. Батьки Іри щойно приїхали. Надворі Ігор одягнув чорні окуляри. Будинок був моторошним. Я не могла собі уявити що тут творилося поза минулої ночі. Кров...вбивство...бррр.Вже мороз по шкірі. Ми стояли обличчям до будинку, батьки залишилися в середині. Біля нас зупинилася машина. З неї вийшла Віка. Вона була наче стіна білою.Один з охоронців тримав її під руку. Дійсно...таке горе. Але мене дещо насторожило. Під будинком стояла охорона. І я не звернула на неї уваги. Доки один з них не підійшов до Віки. Світле волосся...чорні окуляри...і половина обличчя в шрамах. Як думаєте, хто? Правильно. Антон. Він підійшов до Віки і вона просто таки впала в його руки.

-Антон, чому саме моя мама?.- казала дівчина.

-Тшшш. Тобі не обов'язково заходити в середину.

-Ні я піду. Але з тобою. 

Вони рушили до будинку а я дивилася їм у слід. Цікаво, він мене упізнав? Схоже що так бо коли ішли повз нас то Антон кинув на мене погляд. І що він тут робить? 

Через чотири години ми вже були на цвинтарі.Я з Ігорем стояла на дорозі але краще б ми повернулися додому. Всі плачуть, кричать. Бррррр . Ця аура мені взагалі не подобається. В самої очі на вологому місці. А Віка прям так і висить на Антонові. Мені було шкода дівчину. До до кінця вона не витримала і коли труна опустилася в землю вона втратила свідомість. Антон підхопив її і поніс до машини а потім поїхав. Разом з нею. Можливо дехто скаже що я не тим переймаюся але на жаль думка як Антон пов'язаний з цією сім'єю не виходила з моєї голови.