Приїзд батьків і похорон

Сьогодні тато і мама повернулися додому. Приїхали вони надто рано, бо ми з брателою ще спали. А коли почули шум нанизу то спустилися і були приємно здивовані. Ці ж останні дні я провела виключно з Антоном. Так би мовити скористалася становищем. Ми з ним чудово проводимо час. Він мені подобається, і я не хочу його ніколи відпускати, хоча розумію що колись це станеться і тоді я не зможу цього змінити адже пообіцяла йому що відпущу. Сьогодні ж я збираюся у універ. Так, відпочинок тривалістю в один тиждень мене дуже сильно розлінив. Сьогодні я одягла сукню в червону клітинку і зелені смужки. Щось схоже на новорічні сукні. Нагорі вона мала успішно з білим пухом і всередині так само була теплою. А на низу розширилася. На талії чорний широкий пасок а внизу завдяки розширенню було схоже наче це спідниця. Волосся я вирівняла і заколола на одній стороні шпилькою. Макіяж зробила з легких відтінків і взувшись в черевики чорного кольору на каблуці спустилася в них. Взявши з собою плащ сірого кольору і рюкзак. Внизу на мене уже чекав сніданок.

-Доброго ранку всім.-привітвлася я.

-Доброго. Як спалося?-спитала мама.

-Чудово.

-Маєш чудовий вигляд.-сказав тато.-Тебе підвести до школи?

-Якщо зможеш. А то не дуже хотілося б впасти.

-О так. Це боляче. Вчора так гепнулася що аж сонце на небі ввечері привідилося.-сказав Ігор.

-Ліпще не падати. Вчора подруга розповіла що її чоловік ішов до машини, і на плитці прямо на сходах сховзнувся і все. Вже приїхав. Лежить у лікарні з зломаною ногою.-сквзала мама.

-Нічого собі.- сказав тато.

Ну а коли всі поснідали я поїхала з татом до універу. Ігор вже мав свою власну машину тому йому було набагато легше. Кароліна і Іра вже були у аудиторії. Ну звичайно ж, це я нині спізнилася.

-Хелоу.-привітвлася я.

-Ким працює твій Антон?-одразу ж дала питання на засипку Іра.

Я була здивована та все ж відповіла.

-Наскільки я знаю охоронцем.

-Кого він охороняє?-спитала подруга.

-Чого ти питаєшся? Казав що якусь невеличку фірму. 

-А, тоді все ок.-полегшено зітхнула Кароліна.

-А чого ви так наїжачилися?

-Та щойно у новинах прочитала що пару хвилин тому будинок нашого мера було розстріляно. Постраждало більшість охоронців. А ще його дружину поранено. Ось і питаю.

-Який жах. Сподіваюся всі виживуть і з дружиною все буде добре.-сказала я.

Продюсерів дзвінок а з ним і почалося скучне життя студентів. Пари тягнулися мега довго і мені було скучно. Практики сьогодні не було, нас з дівчатами розсудили бо ми розмовляли. Хоча насправді просто перекинулися пару словами. Ну але викладачі як завжди роблять з мухи слона. Саме тому зараз я сиджу на передній парті і ловлю гав дивлячись як на дворі пролітає сніг.

По закінченню пар ми з подругами пішли до нашого постійного кафе. Там замовили каву і я написала Антону. Але писати схоже не потрібно було. Тільки я хотіла поставити телефон до сумки як на мої очі лягли чиїсь теплі руки. Це був Антон. І нарешті без маски. Схоже в чомусь я йому та й допомогла. Тепер хоча б ходить відкрито. Хлопець подарував мені квіти і посидів трохи з нами дівчатами.

-Антон, а на якій саме фірмі ти працюєш?-спитала я.

-А чому цікавишся? Не довіряєш?

-Та ні. Просто цікаво.

-Ну тоді питання закрито. Мені вже пора іти. Обідня перерва скінчилася. Бувайте. 

Він нахилився до мене і поцілував у щічку.

-І бережи себе.

А потім просто пішов. Дивний він якийсь. Але я не звернула уваги на те, що хлопець ледь шкутильгав. Хоча варто було. Принаймні знала б, що очікувати завтра...

Приїхавши додому побачила що всі вже вечеряють у мертвій тиші.

-Привіт усім. Що сталося?

-Ти знаєш що сьогодні будинок мера розстріляли?-спитався батько.

-Так. Прочитала в новинах. 

-Його дружина померла. Завтра похорон. Всі ми маємо там завтра бути, тому в університет не підете. Поїдемо разом на її похорон. Потрібно висловити свої співчуття.

-Бідні діти.-сказала моя мама.- Зоряні тільки 8 а вже сама. А ще є Віка. Не зважаючи на те що їй 16 вона все ще дитина. Бррррр. Хоче ься вірити що це просто страшний сон.-сказала моя мама.

Після цього ми повечеряли і мовчки розійшлися. В моїй голові кружляли купа думок. Хто це зробив? Навіщо? І яка я щаслива що маю батьків. І не доведи Господь щоб з ними щось сталося... Ні. Про таке не буду думати. Дівчата в діскорді так само метушилися. Якщо напали на будинок мера, що очікує нас, простих людей?