І нарешті бал

Я сиджу в своїй кімнаті і дивлюся на цю чарівну сукню. Вона настільки красива що я мала б бути справжньою принцесою. Але чи прийде мій принц? Він не писав, не приходив і звідки мені знати. Чи в курсі він що має приїхати по мене. Чи в курсі в що має одягнутися.А якщо він передумав і не прийде. Нині я пів дня продавалася з Євою на кухні. Ми пекли брауні котрий чудово вдався. Але думками я цілісінький день десь далеко. Я вийшла у ванну кімнату щоб вмитися. Опісля зайшла до кімнати і побачила на сукні, котра лежала на ліжку конверт. Цікаво.

"О 20:00 я прийду. Але у костюмі і маски не зніматиму. Представиш мене як Антона будуть питання пиши на номер *********".  Чудово. Отже він 100% буде. До восьмої вечора ще дві години. Задоволена я зійшла вниз. Там сиділо все сімейство і дивилися фільм. Ну , хто дивився а хто ледве не спав. Тобто мій братела. Я сіла біля нього на поруччя крісла.

-Аделіна, як справи?-поцікавилася бабуля. Вона нині на диво мила. Схоже прогулянка їй пішла на користь

-Нормально. 

-Ну так. На бал видно не підеш.Будеш сидіти вдома. Бідненька.Доречі, хто тобі квіти шле?

-От з тим хто шле, з тим і піду. -з посмішкою сказала я.

О, схоже комусь цікаво побачити хлопця. Бо очі в ба загорілися .

***

На бал ми маємо їхати з дому. Я доробляла свою зачіску коли почула що внизу хтось подзвонив у двері. Моя сукня бла пишною, щось доби романтизму. Велика і пишна. Темно -синього кольору. Я докрутила своє волосся, підправила макіяж взяла сумочку, одягла рукавички котрі були білі. Я востаннє глянула в дзеркало і вже хотіла виходити. Але те що я побачила на низ мене здивувало. В нашій вітальні сидів високий чоловік. Блондин. Тобто Антон.

-Я готова.- сказала голосно і хлопець піднявся.

Схоже комусь дуже подобався мій обранець.

-Антон, відаю свою онуку в твої руки. Вона звичайно ж трошки не путьова але все ж онука.- бідкалася бабулька.

-Марія Степанівна не переживайте. Привезу в повній сохранності.

І тільки зараз він повернувся до мене. На обличчі була неймовірна робота. Половинна обличчя в яскраво червоних шрамах. Я б так і стояла якби він не підійшов до мене і не подав руку. Я взяла її у попрощавшись з усіма ми пішли до машини на котрій приїхав мій принц. 

-Схоже я сподобався твоїм батькам.-сказав він.

-А бабусі найбільше.

Він посміхнувся.А я ж зауважила що навіть через чуравички відчуваю тепло його рук. Я б так і трималася за його руку якби він не відкрив машину і не мав віддалитися щоб сісти за кермо. Цілу дорогу мій супроводжуючий мовчав. Доки я не порушила тишу.

-Чому погодився? Вчора ж казав що не підеш.

-Передумав.

-На рахунок цього чи й стосовно всього іншого сказаного.

-На рахунок іншого ще не передумав. Але за цей вечір ти можеш змінити мою думку.

-В такому разі я зроблю все, щоб ми продовжували бачитися. Доречі, Антон-це твоє справжнє ім'я? 

-Так.

-А повне яке? І це твоя машина?

-Повне Бойчук Антон Олександрович. І так це моя машина. 

***

Коли ми приїхали до місця проведення балу на вході на нам уже чекали мої подруги з своїми партнерами. Кароліна була в сукні прирцеси а Костя ж був принцом. Із Ірою все простіше. Вона-в чорній сукні а Андрій у класичному костюмі і в масці котру зараз тримає у руці. Антон ще має високий капелюх і тростину котрі він узяв виходячи з машини.Також тут стояв мій братець. О зараз ми й узнаємо хто його обраниця в котру він закоханий по самий чубчик.

-Доброго вечора панове.Першим привітався Антон.

-Доброго містере графе.- відповіла Іра.

Ігор же тільки присвиснув. Схоже вигляд мого партнера його достатньо спантеличив. Я ж подивилася на його дівчину. Не бачила її жодного разу. Це була струнка дівчина, у так само довгій сукні, зеленого кольору з тугим корсетом. Каштанове волосся до пояса, і сам її вигляд говорив про витонченість і гордість. Вона була красива але незвичною для мене, адже спілкувалася я з такими людьми тільки на світських вечорах куди запрошують нашу родинну. А так переважно я проста руда мишка.

-Аделіна, може познайомиш?-спитав позаду голос.

І знайомий голос. Я обернулася і побачила Ніка. Біля нього уже терлася якась до біса приваблива дівчинка . 

-І як я маю тебе представити? - спитала я.

Але відповіді не отримала бо після моїх слів Нік просто пішов до дверей і ввійшов у середину навіть не обдарувавши мене своїм поглядом. Чудово. Тепер хоча  лізти не буде.

-Друзі, це Антон.- сказала я постатям котрі були здивовані такому моєму хамству. Не маю бажання сьогоднішній вечір провести у роздумах і сварках.