Прийде чи покинув?

Брат пішов дві години тому. Вже 3 година ночі. А я не сплю. От я дурочка. Надумала собі щасливу історію. А він не прийшов. Цілу ніч просиділа. А він так і не зявився. Я розчаровано обернулася на другу сторону. Готова просто зараз заревіти. Я накрилася з головою ковдрою і тихо плакала. Думала що він прийде. Підемо разом на бал. Подружимося. Він моїм хлопцем буде. І буде любити ,а він такий же йолоп як і Діма. Я здригнулася коли відчула що на ліжко хтось сів. Чудово. Ще не вистачало щоб мене хтось застукав за ревінням о 3 ночі. А якщо батьки то що їм скажу? Я обережно підняла ковдру і побачила... хлопця у масці. Мої очі розширилися від страху. Я піднялася і сіла. Хто це? Подивилася на волосся і ...блондин. Я полегшено видихнула. Не знаю чому, але стало так добре. І чому я відчуваю себе у безпеці? І до того ж я не бачу його обличчя. Тільки очі, брови , губи і ніс. Ця маска мені не подобається.

-Чому плакала?-спитав хлопець.

Його голос був тихим але таким теплим. В мене в моменті по шкірі пройшлися мурахи. Але це відчуття мені сподобалося. Серце завмерло і пропустило декілька ударів.

-Думала що ти не прийдеш.- відповіла я дивлячись у його чорні очі. 

-Ти чекала на мене?- здивовано спитав він.

-Так.- чесно сказала я.-Чому ти прийшов так пізно? Вчора тебе теж не було.

-Тобто ти не спиш задля того щоб побачити мене?-спитав він з легкою усмішкою на вустах.

-Божевілля, правда?Подруги кажуть тебе боятися але я...не можу. 

-Кароліна і Іра мають рацію. Тобі не потрібно довіряти всім.

-Хочеш сказати що я повинна тебе боятися?

-Це була б нормальна реакція.

Я дивилася в його темні як ніч очі. Вони такі красиві. А особливо зараз. У світлі місяного сяйва вони такі чарівні...

-Чому чекала?

-Хотіла тебе дещо попросити.

-Що саме?-спитав він.

-Піди зі мною завтра на бал. Будь ласка.

-Невже Нік не запросив тебе?

-Я не буду питатися звідки ти знаєш все про мене. Але...він запросив але я відмовила.

-А чому не питатимешся? Це було б чудове запитання.

-Мене це не цікавить. Мене цікавиш ти. Хто ти? Що ти робиш? Чим займаєшся ? Про що думаєш перед сном... Я хочу все знати про тебе.

-Тобі це не потрібно. Я зникну. І не хочу щоб тобі було боляче.

-Тоді нехай я до того моменту буду з тобою. Будь ласка.

-Я не дозволю собі розбити серце такої дівчини.

-Ти не розібєш його. Просто подаруєш те, чого я хочу...

Я потягнулася до його губ і поцілувала. Це було....навіть не знаю чим. Його губи були такими пухкими і наче німими. Я відчула що ліва половина не така ж як права. На ній наче зморшки...Але це мені подобалося. Подобалося смакувати його губи але...він позбавив мене цієї насолоди.

-Ні. Я не піду з тобою на бал. І забудь мене. Я не готовий жертвувати все заради тебе. 

Він встав і уже хотів піти. Мої очі наповнилися слізьми. Я не знаю його. Не знаю абсолютно НІЧОГО! Але я тягнуся до нього. А він...відштовхує мене. Чому? Навіть не знаю. Але він зник скоріше ніж я встигла поставити йому які небудь запитання. В розчаруванні я взяла халат і вийшла на балкон. Нічне місто таке красиве. Зараз буде світанок але...він мене не радує. Він відмовив мені, відмовив у тому чого я так хотіла. Відмовив у всьому і зник. Навіщо ж тоді з'являвся?