Коледж і бал

Сьогодні ранок  Миколая. І як ви думаєте, що я зараз роблю? Правильно-шукаю подарунки . Хто б що не казав але дитина завжди є у кожному з нас. Приїхала Єва і вона ще е прокинулася. А я ж підстрибнула ще вдосвіта. Завтра у нас буде костюмований бал. У нашому будинку культури. Мене ще й досі ніхто не запросив, але я й не хочу цього. Цієї ночі я заснула дуже скоро і не дочекалася того хлопця. Але він і не приходив. Слідів зранку жодних не було. Залишається тільки сподіватися що сьогодні він прийде. І так, ви не помилилися. Я хочу запросити його. Не впевнена що він погодиться, точніше на 99,9% впевнена що відмовить але я хочу цього.Не знаю чому так. Минулої ночі він пішов залишивши за собою купа загадок. Я нічого не знаю про нього, навіть обличчя його не бачила. Але попри це в мене відчуття що він стежить за мною. Скажете мені "Ау, Аделіна заспокойся. Чого йому за тобою стежити?" Але я навіть не знаю що відповісти. Просто таке відчуття... Можливо я занадто багато думаю про нього та й усе.

Ну а я ж знайшла подарунки. Це були кульки, рюкзак,сукні,прикраси і найголовніше. Цукерки і мандарини. А ще пазли з 500 штук! Не знаю як я маю їх скласти але я точно це зроблю. Ну і так, звичайно ж я знаю що все це купляють батьки. Але все ж мені приємно отримувати речі від людей котрих я люблю. Ну а я ж у свою чергу заховала і для них подаруночки.

***

-Іра, ну не плач.- втішали ми подругу в коледжі. 

-Ну як це, це з так мило з його сторони.

-Тобто?- спантеличилася я.

Ну а хочете дізнатися все з початку, то слухайте. Приїжджаю я в коледж а тут Іра. У аудиторії вся плаче. А на питання "Що сталося?" , почули ім'я Андрій. Кароліна зайшла за мною. От ми і подумали що це чудік вже щось натворив. А не тут то було. 

-Ну як тобто. Він подарував мені такого прекрасного ведмедика з сердечком, квіти і ще багато чого прекрасного. А я так розчулилася. Отже я для нього не стороння людина.- збираючи сказала вона.

-Тьху на тебе. - крикнула я.- Я ж думала що він образив тебе. Хотіла вже йому прикута дати. А тут таке.

-Та ти що? Заради мене?

-І,ти що думала? Ми ж тебе любимо.- сказала Кароліна.

-Дівчата.  Це так мило. 

Пролунав дзвоник і в аудиторію зайшов вчитель. Іра попросилася вийти щоб вмитися . Звичайно ж почула у відповідь

-Федорків.А то перерви не було? Лишень пара почалася. Іди але скоро!

Ну так, вчителі у нас трошки злі. Але не всі. Просто до кожного потрібно підібрати свій ключик.

-Пс.- почула я збоку і отримала по нозі під партою.

Взяла чернетку і написала.

-Не бийся. Боляче ж.

Іра ж відписала.

-Сорі. Хотіла спитати з ким ти на бал ідеш.

-Прямо зараз? А до перерви це не могло почекати?

-Ну вибач. Мені ж одній так скучно слухати біографію видатних кондитерів котрі жили Бог зна коли.

Я посміхнулася. Звичайно ж. Ірі більше подобається в тісті бавитися ніж слухати літературу.

-Це доречі цікаво. А ти з ким підеш?

-Я з Андрієм. А Кароля з Костею.

-Кароліна з Костиком?- здивувалася я від чого сказала це вголос. Не одразу ж зрозуміла чому всі витріщилися на мене . Упс. Хтось сказав не те що треба. А Кароліна переді мною  стала червоною як буряк .

-Боднаренко, я дуже радий за вас але будь ласка пліткуйте хоча б не вголос. А краще взагалі не робіть цього. Це ж неприпустимо!

-Вибачте  Максим Федорович.- сказала я.

Він помахав головою і повернувся до дошки не записав дату. 

На телефон прийшло смс від Кароліни .

"Ви совість майте.Не треба ж усім знати про моє життя 😒"

"Вибач🙈. Я на емоціях. Але тепер тобі кришка. Чому я дізналася про це тільки зараз?"