Нік і кошення

Зараз я стою в своїй кімнаті і малюю свої губи під пильним поглядом Ігоря. Він зібрався скоріше тому вирішив не стовбичити у коридорі а зайшов у мою кімнату.

-Ти красива.- раптом сказав він. 

Я піднявши одну свою брову вгору подивилася на нього.

-Дякую але ти Америку не відкрив. Чи я до цього не була красивою?

-Ні. Просто раніше не давав цьому значення. А зараз подивився і така думка стукнула.

-Братела, ти якийсь дивний.

-Просто зараз сказав що думаю. Ти готова?

-Так.

Я взяла з ліжка куртку кавового кольору і одягла її. Нині на вулиці  було злегка холодненько тому на мені були сині джинси, біле худі ну а зверху курточка. На ноги взяла красівки. Волосся було завязане в низький хвіст а на губах була матова помада. Ми зійшли на низ і тут уже мене засікли.

-Аделіна Борисівна, ви на тренування ідете чи на гульки?До чого цей макіяж?Хіба не знаєш що помада шкодить губи. І взагалі, ти ще замала щоб користуватися косметикою.-і все це я почула від своєї улюбленої бабульки

Я важко вдихнула і видихнула.

-Просто хочу виглядати красиво.-просто відповіла я.

І щоб бабуля не причепилася ще до чогось на мені, а вона знайде до чого придертися я сказала коротке "бувай" і ми вийшли.До стадіону ішли пішки. Не знаю, що мені робити три години а то й більше на вулиці але це для мене краще ніж сидіти з бабулею на одній кухні. Врешті решт мої нерви не безкінечні так само. 

-То ти настільки не хотіла лишатися з бабулею.

-Та ну тебе. Це вона з тобою добра, а мене ніби зїсти хоче. Що не зроблю-все не так. І знаєш в чому проблема? Я не розумію чого так!-почала я нити.

-Ну все. Не псуй собі настрою. Які плани на наступні три години?

-Ще не прдумала. Каролі і Іри немає в місці. Вони порозїжджалися. З вами тренуватися не маю бажання. Посиджу напевно в роздягальні.

-Хм. І думаєш що це кращий варіант ніж посидіти з старою бабою і слухати її настанови?-посміхнувся він.

-Можли для тебе це і краще а от для мене ні. 

-Ба завтра після обіду поїде, так що видихай.Як справи в уівері?

Ми так і дійшли до стадіону розмовляючи про різне. Я жалілася на свої проблеми, брат розповів як він уже змучився від уваги дівчат з коледжу(уявляєте? Хлопець втомився від уваги дівчат) . Всі хлопці переодягнулися і коли тренер прийшов усі дружньо пішли на поле. Ніка ще не було і я це замітила. Схоже нині його і не буде і через це я видихнула. Коли він був у нас то сидів навпроти мене, і не знаю чому, але мені не було незручно а було добре. Він декілька разів навіть посміхнувся мені. Коли посміхався то в нього у кутику була ямочка. Він такий милий. Якби мене спитали чи однакові ті два хлопці, котрий накричав через той лимонад і той, що був у гостях  у нас то я б з упевненістю сказала що це дві різні людини.  Я не зчулася як і заснула на цій лавці котри стала такою зручною

Я почула рух тому подумала що вже скінчилося тренування Ігоря, стоп а скільки ж часу пройшло?Я розплющила очі але не помітила інших тому піднялася. І що мене розбудило? Я повернулася і побачила спину якогось хлопця. Такі підтягнуті руки, тату у вигляді троянди на правій руці. Але схоже цей хлопець відчув мій погляд і я побачила...Ніка? Але схоже він не був стривожений моїм витріщанням. Мої очі і досі бігали його красивим підтягнутим тілом. Та що там красивим. На його грудях було з 5 татуювань у вигляді тексту котрий був написаним красивим закрученим шрифтом. Він так і стояв без футболки і посміхався. І коли я усвідомила що витріщаюся на нього то різко обернулася іншою стороною.

-Ти можеш одягнутися? Чому ходиш голий?

-О ні, я ще не голий. Принаймні джинси і досі на меніА ось якби ти прокинулася хвилин на дві пізніше....

О боже. Пісдя його слів моя уява розігралася не на жарт неправильно. Це були різні непристойні думки тому я вдарила себе по щоці. Аделіна заспокойся.

-Але ж тобі сподобалося, правда?-спитав цей чорт.

Я хотіла вже розлютитися і наполовину обернулася до нього але згадала що він без футболки а зараз знімає свої джинси. 

-Ні. Навіть не пробуй задовольнити себе такими думками.-буркнула я. 

-Та ти що. Чому ж так дивилася? Брехати погано. 

Він пройшов повз мене уже, хвала його розуму в спортивні формі.

-Ми ще не закінчили, кошенятко.

І він пішов на вулицю а я наморщила лоба.Кошеня?Серйозно? 

Любі читачі, стараюся для вас писати книгу без затримок і поки що це получається. Сподіваюся на таку ж саму активність з вашої сторони. Пишіть свої думки щодо книги і ставте зірочки. Всіх люблю