жахливий характер

Телеграм канал де будемо теревенькати стосовно книг:
https://t.me/books_MR2060

Буду рада кожному хто приєднається)

Ну чому батьки нас не розуміють?Звичайно, не завжди але все ж... Є одна людина з якою я постійно ворогую. І це моя бабуся, адже вона постійно мене виводить з себе. Я розумію шо вона вже старша і нерви не працюють але ж не потрібно лізти в моє життя! Ось і нині вона приїхала до нас, саме тому коли зараз на годиннику 07:00 я не сплю в своєму тепленькому ліжку а розлючено дивлюся на знайому людину. Ну хто у вихідні прокидається так рано?

-Аделіна, скільки можна спати? Бачила котра година?  Та я в твоєму віці в такій порі вже корів видоїла, і гнала пасти. А ти ще спиш.

-Бабусь, нині субота і я хочу спати. Будь ласкава. Дай мені цим зайнятися.-я накрилася з головою але не пройшло і хвилини як ковдра з моєї голови злетіла.

-Ану марш у ванну. Яке спати? Вже аж 7 година. Ілона і Борис вам занадто багато дозволяє. Що це за відношення до старших?- о, а зараз почнеться лекція яка я погана дитина. Ця субота найгірша з можливих.

Все ж я здалася і пішла у ванну. І чому ж коли Бог роздавав бабусь мені присудили Ларису Петрівну Кондик?  Вона-повна протилежність до бабуся Іри чи інших.Коли бабуся  приїжджає то наоборот жаліє, щоб подруга добре поспала, годує мовляв та схудла а моя як приїжджає то будить з самого ранку, потім каже що я розбещенна а ще каже що боки відїла, а навчання це взагалі. Таке враження що вона міністром освіти була а не продавцем у магазині. Коли ми жили в селі то я табель додому боялася нести, а все через реакцію моєї люблячої бабусі. Бо як каже вона- оцінка нижча 10  свідчить про те, що в сімї росте бовдур а не розумна дівчина. Ну, а я ж ніколи не була відмінницей. Я вчилася, але не настільки добре. Визнаю, в мене були і 8 і 9 але нижчих, хвала богу не будо. Ну але бабуся все одно кожного разу піднімала таку бурю що мама потім мене з годину заспокоювала. Не знаю як вона жила з такою мамою. Я б повісилася якщо чесно. 

Ну але коли я обурена спустилася на низ то помітила що  Ігора немає.

-А брат де?- спитала я в особи котра стала причиною мого жахливого настрою на цілий день.

-Ігорьок ще спить.

-А мене чому ви збудили?

-Він футболіст і йому потрібно відпочивати. А ти боки не залежуй.

Ох, і знову Ігор важливіший ніж я. Та й в принципі я мала б уже змиритися з тим що брат був улюбленцем бабусі. А от я, можна сказати, завжди людина на кому можна зігнати нерви. Ще з дитинства так. Розібю щось я, то кричить так що дах злітає, а як Ігор крушку її улюблену розбив, то

-Ой божечко. Онучок, ти не порізався? Нічого страшного що вона розбилася, вже і так стара була.

Ну, ви зрозуміли її ставлення до мене.

Але довго мені не дали нудьгувати і вже через пів години моя бабулька організувала прибирання. Байдуже що в будинку чисто, все одно треба поприбирати.  Отак і пройшов мій час до обіду. А обурило мене те, що всі інші спали в момент коли я мусила під дулом пістолета протирати перила по триста разів бо дехто не може відрізнити пилюки від декорації. Але випадок з пробудженням батьків мене дуже сильно розсмішив, хоча за мій смішок я і отримала підзатильника.

А було ось як:

Баба протирає тумби у кімнаті батьків. І тут тато прокидається і скрикує. Ну звісно, це ж спальня батьків а звідки тут баба. Мама ж також прокидається і тоді вони вже двоє витріщаються на бабусю.

-Ой,діточки я не хотіла вас збудити. Ви спіть тут собі.

-Мамо що ти тут робиш ?- спитала моя мама.

-Як що? Прибираю. Аделіна мені допомагає.Вона у вас така ледаща. А ви таак довго спите що це просто жах.Дивіться а то й життя так проспите - обурилася вона.

Ну словом до обіду я рачкувала по будинку з насупленим обличчям. Брат прокинувся аж у 11 годині і зійшов на низ.

-О, сістер а ти чого не спиш?

-Та виспишся тут. Баба приїхала і відколи збудила мене о 7 то я так і не сіла ще.- пожалілася я.

І тут у вітальню зайшов той самий снайпер у спідниці.

-Ігорчик, прокинувся. А чого так рано?

-Ба, чого ти Аделіну збудила?

-Та хіба я її будила?Вона сама вже не спала.

Ну от. Звичайно ж, де це бабулька зізнається що зробила щось, що не подобається Ігорчикові.

Обідали(або ж снідали адже зранку я ще не їла нічого) ми всі разом. Я насуплена, брат веселий, мама з татом серйозні як завжди.А от бабулю нічого не тривожило, вона цілий час говорила про те, як їй живеться у селі де вона залишилася. Знаю що так не можна але хвала богу що вона не живе з нами, а то б я застрелилася. 

-Ігор, ти ідеш на тренування?-поцікавилася бабулька.

-Так. Через дві години.

-От і чудово. Ми з Аделіною тоді тортика спечемо. 

Я благально глянула на брата. Він хвала Богу натяк зрозумів

-Аделіна на жаль іде зі мною. Думаю, вона б із задоволенням тобі топомогла але не зможе.

-Ну тоді добре. Ми з Ілоною зробимо це.

Я подивилася на маму і мені навіть здалося що на її обличчі було видно рорзчарування. А можливо здалося? Але залишатися на одній кухній з Ларисою Петрівною- це завдання на стійкість. Одного разу я готувала з нею, і передати словами не можу своїх емоцій. Баб завжди каже, що вона прожила більше і краще знає. Мабуть саме  через її досвід наш торт вийшов сирим, соленим та ще й із перцем через який батько випив з 5 літрів води. А знаєте чому? Бо дехто сказав що в перці-чилі багато вітамінів тому його також потрібно додати. 

Короче готувати з бабулею-це те саме що привселюдно сказати що в тебе дві руки ростуть звідти де спина роздвоюється. Ну а винна в її провалі все одно була я. Бо бачте я навчаюся на кондитера і могла б попередити. Хоча я й казала але ж мені  сказали

-Рота закрий. Молоко на губах ще не висохло щоб вказувати мені з 60 років стажем біля кухні. (Причому бабулі 68 років)