Жахливий характер

Нагадую про телеграм канал де я всіх чекаю)

https://t.me/books_MR2060

або

вводите у пошуковому запиті

Books_MK

Нік

Ну чому батьки нас не розуміють? Звичайно, не завжди, але все ж... Є одна людина, з якою я постійно ворогую. І це моя бабуся, адже вона постійно мене виводить з себе. Я розумію, що вона вже старша і нерви не працюють, але ж не потрібно лізти в моє життя! Ось і нині вона приїхала до нас, саме тому, коли зараз на годиннику 07:00, я не сплю в своєму тепленькому ліжку, а розлючено дивлюся на знайому людину. Ну хто у вихідні прокидається так рано?

— Аделіна, скільки можна спати? Бачила котра година? Та я в твоєму віці в такій порі вже корів видоїла і гнала пасти. А ти ще спиш.

— Бабусь, нині субота і я хочу спати. Будь ласкава, дай мені цим зайнятися, — я накрилася з головою, але не пройшло і хвилини, як ковдра з моєї голови злетіла.

— Ану марш у ванну. Яке спати? Вже аж 7 година. Ілона і Борис вам занадто багато дозволяють. Що це за відношення до старших? — о, а зараз почнеться лекція про те, яка я погана дитина. Ця субота — найгірша з можливих.

Все ж я здалася і пішла у ванну. І чому ж коли Бог роздавав бабусь, мені присудили Ларису Петрівну Кондик? Вона — повна протилежність до бабусь Іри чи інших. Коли бабуся приїжджає, то навпаки жаліє, щоб подруга добре поспала, годує мовляв та схудла, а моя, як приїжджає, то будить з самого ранку, потім каже, що я розбещена, а ще каже, що боки від'їла, а навчання — це взагалі окрема тема. Таке враження, що вона міністром освіти була, а не продавцем у магазині. Коли ми жили в селі, то я табель додому боялася нести, а все через реакцію моєї люблячої бабусі. Бо, як каже вона, оцінка нижча за 10 свідчить про те, що в сім'ї росте бовдур, а не розумна дівчина. Ну, а я ж ніколи не була відмінницею. Я вчилася, але не настільки добре. Визнаю, в мене були і 8, і 9, але нижчих, хвала Богу, не було. Ну але бабуся все одно кожного разу піднімала таку бурю, що мама потім мене з годину заспокоювала. Не знаю, як вона жила з такою мамою. Я б повісилася, якщо чесно.

Ну але коли я обурена спустилася вниз, то помітила, що Ігора немає.

— А брат де? — спитала я в особи, котра стала причиною мого жахливого настрою на цілий день.

— Ігорьок ще спить.

— А мене чому ви збудили?

— Він футболіст і йому потрібно відпочивати. А ти боки не залежуй.

Ох, і знову Ігор важливіший, ніж я. Та й в принципі я мала б уже змиритися з тим, що брат був улюбленцем бабусі. А от я, можна сказати, завжди людина, на кому можна зігнати нерви. Ще з дитинства так. Розіб'ю щось я — то кричить так, що дах злітає, а як Ігор її улюблену чашку розбив, то:

— Ой, божечко. Онучок, ти не порізався? Нічого страшного, що вона розбилася, вже й так стара була.

Ну, ви зрозуміли її ставлення до мене.

Але довго мені не дали нудьгувати і вже через пів години моя бабулька організувала прибирання. Байдуже, що в будинку чисто, все одно треба поприбирати. Отак і пройшов мій час до обіду. А обурило мене те, що всі інші спали в момент, коли я мусила під дулом пістолета протирати перила по триста разів, бо дехто не може відрізнити пилюки від декорації. Але випадок з пробудженням батьків мене дуже сильно розсмішив, хоча за мій смішок я і отримала підзатильника.

А було ось як:

Баба протирає тумби у кімнаті батьків. І тут тато прокидається і скрикує. Ну звісно, це ж спальня батьків, а звідки тут баба? Мама ж також прокидається і тоді вони вже двоє витріщаються на бабусю.

— Ой, діточки, я не хотіла вас збудити. Ви спіть тут собі.

— Мамо, що ти тут робиш? — спитала моя мама.

— Як що? Прибираю. Аделіна мені допомагає. Вона у вас така ледаща. А ви так довго спите, що це просто жах. Дивіться, а то й життя так проспите, — обурилася вона.

Ну словом, до обіду я рачкувала по будинку з насупленим обличчям. Брат прокинувся аж об 11 годині і зійшов униз.

— О, сістер, а ти чого не спиш?

— Та виспишся тут. Баба приїхала і відколи збудила мене о 7, то я так і не сіла ще, — пожалілася я.

І тут у вітальню зайшов той самий снайпер у спідниці.

— Ігорчик, прокинувся. А чого так рано?

— Ба, чого ти Аделіну збудила?

— Та хіба я її будила? Вона сама вже не спала.

Ну от. Звичайно ж, де це бабулька зізнається, що зробила щось, що не подобається Ігорчикові.

Обідали (або ж снідали, адже зранку я ще не їла нічого) ми всі разом. Я насуплена, брат веселий, мама з татом серйозні як завжди. А от бабулю нічого не тривожило, вона цілий час говорила про те, як їй живеться у селі, де вона залишилася. Знаю, що так не можна, але хвала Богу, що вона не живе з нами, а то б я застрелилася.

— Ігор, ти йдеш на тренування? — поцікавилася бабулька.

— Так. Через дві години.

— От і чудово. Ми з Аделіною тоді тортика спечемо.

Я благально глянула на брата. Він, хвала Богу, натяк зрозумів.

— Аделіна, на жаль, іде зі мною. Думаю, вона б із задоволенням тобі допомогла, але не зможе.

— Ну тоді добре. Ми з Ілоною зробимо це.

Я подивилася на маму і мені навіть здалося, що на її обличчі було видно розчарування. А можливо, здалося? Але залишатися на одній кухні з Ларисою Петрівною — це завдання на стійкість. Одного разу я готувала з нею, і передати словами не можу своїх емоцій. Баба завжди каже, що вона прожила більше і краще знає. Мабуть, саме через її досвід наш торт вийшов сирим, солоним та ще й із перцем, через який батько випив з 5 літрів води. А знаєте чому? Бо дехто сказав, що в перці-чилі багато вітамінів, тому його також потрібно додати.

Коротше, готувати з бабулею — це те саме, що привселюдно сказати, що в тебе дві руки ростуть звідти, де спина роздвоюється. Ну а винна в її провалі все одно була я. Бо бачте, я навчаюся на кондитера і могла б попередити.Хоча я й казала, але ж мені сказали: